8

Марина зробила чай. Ми трохи відволіклися, згадавши дитинство. А потім вирішили йти спати. Коли ми підіймались до своїх кімнат, подруга запитала:

-Все одно не розумію, якщо ви вже одне одному сподобались і у нього не ладналось в сім'ї, чому не було думки дати шанс?

-Думки не було тому, що я берегла себе для того єдиного, що буде у моєму житті. Я хотіла великого, чистого та щирого кохання, а не чоловіка, який одружений і з дітьми. Тим більше відстань надто велика. У мене список із дванадцяти пунктів про те, яким має бути мій принц. Розумієш?

-Ні, не розумію. Гаразд, добраніч, завтра чекаю продовження.

-До завтра.

Я увійшла до своєї спальні, розстелила ліжко і нарешті лягла. Отак, з кожним словом, коли розповідаю Маринці про свої пригоди, прямо як з серця важкий камінь спадає. Реально допомагає..

Зранку мене розбудила подруга.

-Вставай, сонько. Вмивайся, бо я приготувала сніданок. Чекаю тебе там, де учора.

Я швидко з усім впоралась і вже за двадцять хвилин сиділа в кріслі і вдихала запах улюбленої кави.

-Мені твоя історія в картинках снилася, - посміхнулася Маринка.

-Від надлишку інформації?

-Не знаю, продовжуй, ми нікуди не поспішаємо.

Коли Віталій заглянув до мене в черговий раз запитати чи мені  не потрібно чогось я, нарешті, набралась сміливості і вирішила поговорити.

-Віталію, навіщо все це?

-Що "це"?

-Твоя турбота, доброта, ти постійно поряд і це дуже зворушливо.

-Лізо...

-Зрозумій, що це не правильно все. У тебе сім'я, а я поїду скоро. Як мені далі жити? Я не залізна?

-Пізно..

-Що пізно?

-Щось змінювати. Я розумію, що маю тримати себе в руках, що ти занадто чиста для мене. Але дозволь мені просто тебе кохати. Мовчки. Поки ти тут я буду поруч, дбатиму,  розмовлятиму з тобою..А коли ти поїдеш, я просто знатиму, що десь є ти і тихенько тебе кохатиму.

-Ти чуєш себе?- я не могла зупинити свої сльози після цих слів. А його очі! У них було стільки любові та страждання, що моє серце розривалось на частини.

-Лізо, якщо я тобі роблю боляче, пробач мені, але я не можу..

Він пересів до мене на ліжко і я сіла та обійняла його. Не пам'ятаю скільки ми так просиділи. Мені було спокійно у його обіймах. Я схлипувала, а він однією рукою обіймав, а іншою гладив моє волосся і шепотів про те, що буде все добре, тільки потрібно вірити йому.

Ось на такому зворушливому моменті й застав нас Сергій.

-Як це зрозуміти? - розсердився хлопець

Віталій зітхнув, подивився на мене. Я сиділа бліда, немов стіна.

-Пішли поговоримо, - сказав він підводячись до Сергія.

-Можете обоє пояснити?

-Ні, я винен мені і пояснювати.

Вони вийшли до сусідньої кімнати і зачинили двері. Я встала з ліжка і тихенько підійшла до дверей, чути було погано, тому я притулила вухо якомога ближче та стала чекати. Спочатку було тихо і я вже злякалась, але потім почула голос Сергія:

-Віталій, я в шоці..

- Я теж

-У сенсі ти теж? Чи не хочеш ти сказати, що поки нас не було Ліза сама стрибнула до тебе в обійми?     

-Ні, звичайно. Вона дуже хороша та скромна дівчина.

-Ага, я так і зрозумів.

-Сергію, це правда. Я можу тобі все розповісти, що обіцятимеш мовчати.

-А як же Римма?       

-Ти ж все знаєш про свою тітку..

-Ти хочеш сказати...

Далі я не дослухала, бо в кімнату зайшла Ліна і мені довелося відсахнутися від дверей.

-Ти що там робила? - запитала подруга

-Шукала прохолодне місце, - викрутилася я, сідаючи на ліжко.

-Де? Біля дверей?

-Ну так.

-Ммм, - Ліна дивно зиркнула на двері, а потім на мене.

-Як погуляли? - запитала я.

-Нормально. Жаль тебе не було. Гена мені браслет подарував та на квадроциклі покатав.

-Класно, хоч хтось відпочив.

-Ага. Чуєш? Сергій без настрою був. Казав Генці по секрету, що ти подобаєшся йому дуже.

-Теж мені таємниця.

-Ти б придивилась би до нього чи шо?

-Ліно, мені ніхто не потрібен.

-То вже й ніхто?

Мене просто затрясло, коли почула її слова. Невже вона здогадалась? Ні, не може бути!

-Ніхто. Може колись знайдеться саме той, особливий, а поки чекатиму.

Ліна посміхнулась та вийшла. Бажання підслуховувати вже не було. Вирішила, що вистачить хворіти, потрібно приводити себе до ладу.