7

Ми приїхали додому і я пішла в душ. Скільки я там пробула не знаю, але почула наполегливий стукіт і голос Ліни:

-Лізо, ти жива? Все гаразд?

Я вийшла з душа, голова паморочилася, обмоталася рушником і відчинила двері.

-Все нормально

-Лізо, ти себе бачила? Тобі погано?

В очах потемніло і я відчула, як падаю.

Прокинулася в кімнаті на ліжку, поряд сиділа Ліна.

-Як ти нас налякала! Тобі краще?

-А що сталося?

-Тобі погано було. Лікар приїжджав, сказав перемерзла. І це влітку! - Ліна засміялась, -вибач. Захворіла трохи. Пігулки виписав і сказав пити багато води.

-Зрозуміла. Не зручно як..

-Ага, ну нічого. А ми збиралися до лісу.

-Так йдіть

-А ти?

- Я ж не важко хвора. Полежу й сама.

-Ну дивися. То я пішла збиратись?

-Так, звичайно, йди.

Ліна пішла. Я почувалась слабкою. Справді, треба ж було захворіти влітку! У двері постукали. Увійшов Сергій.

-Лізо, як ти?

-Дякую, краще

-Я так злякався

-Нічого страшного, дякую тобі за турботу.

-Ми всі перелякалися. Я цей.. посиджу з тобою.

-То ви ж збиралися до лісу?

-Хай йдуть Ліна з Геною, я біля тебе буду.

-Сергію, це твої гості, вони і місцевості не знають. Через мене не треба всім сидіти вдома.

-Але..

-Сергію, йди з ними. У мене все нормально.

-Ну гаразд.

-Не ображайся, добре?

-Не буду.

Сергій поцілував мене в шоку і пішов.

Якось дивно все відбувається. Гарний він хлопець, як друг, як брат, але не бачу його як коханого хлопця. Не моє це.

Я заснула і прокинулась від шороху поряд. Розплющила очі, біля мене на стільці сидів Віталій.

-Привіт, як почуваєшся?

- Дякую, краще.

-Я тобі тут приніс чай з малиною та лимоном. Лікар сказав тобі багато пити треба. І бульйон зварив із куркою.

-Сав зварив?

-Звичайно сам, - чоловік усміхнувся, - давай сідай я зараз подам розніс.

-Може я встану і за столом поїм?

-У тебе слабкість. Сідай давай, - я сіла і мені на коліна поставили маленький столик, а на нього тацю з двома чашками - в одній бульйон, а в іншій - чай.

- Це все потрібно випити.

-Віталій, я правда добре почуваюсь, це надмірна турбота.

-Не сперечайся, пий.

Я тихенько почала пити бульйон, а чоловік сидів біля мене і розповідав якісь цікаві історії. Час пролетів швидко. Віталій забрав столик і відніс.

-Тобі краще?

-Так, дякую. Від такої кількості ліків та пиття вже можна вставати і бігати, - засміялась я.

- Так, це точно. Полежи поки, а потім одягнешся і вийдемо трошки на двір, повітрям подихати.

-Добре, а то літо, а я як бабуся загорнута.

- Так, бабуся ти моя..- чоловік замовк і швидко вийшов.

Не скажу, що мені були не приємні його залицяння та турбота. Навіть дуже. Але я боялася, що звикну, що закохаюсь. Точніше боялася зізнатись, що швидше за все, вже...

А може варто звернути увагу на Сергія?Ми скоро поїдемо і нам ще вчитися разом. Я спробувала б забути Віталія поки не дійшло до серйозного. Я заплуталась...

- Може ти придумала собі? - запитала Марина.

-Придумала що? - не зрозуміла.

-Ну, що закохалась. Загалом не розумію,  як можна в такий короткий термін закохатись? Ну гаразд, ти  ще дівчинка зовсім, а він ? Чи він просто розважитись вирішив? Слухай, не можу, втомилась.

-Ну так давай на  сьогодні закінчимо мої одкровення.

-Блін, тепер не засну. Аж голова розболілась.

Марина встала і пішла вмикати чайник.

-Каву будеш?

- Ні, не хочу, давай чай.

-З вином?

-Можна і з вином.