4

Вранці нас розбудив Сергій, постукав у двері.

-Прокидайтесь, соні, настав час снідати і їхати. Вмивайтеся, чекаю у себе.

Ми піднялися, швидко в душ, одягнулись і вийшли у вітальню. Сергій розмовляв з Віталієм.

-Ну ми вже про все домовились, - посміхнувся господар будинку.

-Доброго ранку, про що, якщо не секрет?- запитала Ліна.

-Про те, що після поїздки ви всі йдете до нас на шашлики.

-О, класно, - посміхнулась подруга, - правда, Лізо?

-Так, добре, -я опустила очі, - адже ми приїдемо по обіді і зможемо допомогти Риммі.

-Римма їде з дітьми до мами, - відповів Віталій

-О, то може наша присутність буде недоречна?- запитала.

-Не хвилюйся так, Римма завжди така, - заспокоїв Сергій, - вона може піти чи поїхати, коли їй захочеться. Тим більше, що є Віталій, а більшого нам і не потрібно.

- І гітара, - підморгнув мені чоловік і посміхнувся.

Якось дивно все це, але я взяла свій рюкзак і ми разом з Сергієм та Ліною вийшли на вулицю. Після сніданку ми поїхали кататись містом, побачили визначні пам'ятки, пообідали у найпопулярнішій молодіжній кав'ярні, фотографувались, купили декілька пляшок пепсі та поїхали назад. Усю дорогу Ліна мені дошкуляла тим, як їй подобається Гена і щоб я звернула увагу на на Сергія. Будемо, так би мовити, дружити парами. А я не хотіла жодних стосунків. Після першого невдалого кохання я ходила самітницею, сама по собі. Просто спілкувалась, але нікуди не виходила, ніде не гуляла, у компаніях поміченою теж не була. Навчалась, сиділа вдома та читала розумні книжки.

Ми приїхали і пішли до саду. Віталій уже нанизував м'ясо на шампур і хлопці йому пішли допомагати, а ми з Ліною робили салат з овочів та сервірували стіл. У садку було дуже добре. Я поїла і вмостилася в кріслі. Сиділа і спостерігала за тим, як Сергій розповідав цікаві історії з дитинства, а всі голосно сміялись. Наші погляди з Віталієм декілька разом перетиналися і я в його очах помічала біль та смуток. Що- що, а по очах я читати вмію. Вже коли стемніло Віталій взяв гітару і почав співати. Я заплющила очі і слухала його чудовий голос із хрипотою і розуміла, що Риммі дуже пощастило з чоловіком і чому вона так дивно поводиться з ним?

Почали кусатися комарі і ми з хлопцями швидко все прибрали. Гена пішов спати, а Ліна з Сергієм вирішили прогулятися. Я взяла плед і пішла до альтанки. Залізла в крісло, закуталась в плед і заплющила очі. Як же я люблю тишу! До альтанки увійшов Віталій.

-Ти не проти якщо я приєднаюся?- запитав він, подаючи мені чашку з чаєм.

-Липовий?- я взяла чай,- дякую, ні, не проти.

-Я щодня сюди приходжу і сиджу тут, - сказав чоловік сумно.

-Один?

-Так

-Чому?

-Тому що я один

-У тебе дружина і діти.

-Так, але я самотній

-не вдається налагоджувати стосунки?

-Я намагався, навіть дуже. Я не можу змусити людину покохати мене.

-А з чого ти вирішив, що вона тебе не кохає?

-Її ставлення до мене в усьому.

-Тоді чому ви досі разом? Невже не можна звільнити одне одного від мук?

-У нас діти. Вони не винні, що їх батьки не можуть порозумітися.

-Але жити заради тільки дітей це не гірше, що може бути для них? Вони ж бачать, що мати з татом не люблять одне одного. Або що?

-Так, ти маєш рацію. Кохання вже давно немає  і в серці порожньо. Ой, вибач, що тобі довелось це слухати. У тобі щось таке є, що хочеться відкрити душу. Вибач.

-Ні, ти що? Не вибачайся. Буває, що треба  розповісти чужій людині, тоді стане легше.

-Так, можливо...

Ми сиділи в альтанці аж до світанку, розмовляючи про все. Здавалося, що час зупинився і Земля перестала обертатися - були тільки ми вдвох...і це мені сподобалося...

-Слухай, вже холоднішає, давай перейдемо в середину, - Марина повернула мене зі спогадів.

- Так, звичайно

Ми прибрали зі столу і увійшли до будинку. Марина зателефонувала охоронцеві бази і він розтопив нам камін. Влаштувавшись зручніше на дивані і подбавши про нові порції чаю, подруга зажадала продовження історії.

Він розповідав про себе, а я чула стільки болю! Мені хотілось поставити багато запитань, але я мовчала, боялась, що злякаю і він закриється. Навіщо це мені все? Не знаю. Але якщо людина вирішила відкритися значить я маю вислухати, навіть якщо нічим не зможу допомогти.

Віталій усе говорив  і говорив, а я плакала.. Бо не хочу собі такого життя. Тому що я знаю, як боляче бачити та розуміти, що людина тебе не любить.

-Зовсім я тебе засмутив.

-Ні, все нормально

-Уже світанок, а ти ще не лягала. Іди поспи хоч трохи.

-Та і ти теж. Тобі на роботу?

-Ні, я цей тиждень буду вдома.

-Тоді йди відпочивай, - я піднялась з крісла і зробила декілька кроків, як відчула, що мене взяли за руку.

-Дякую тобі велике.

-За що? - здивувалась

-За те, що вислухала. Вибач, що можливо багато говорив.

-Все добре, правда

Я посміхнулась і пішла в будинок. Потрібно поспати. Терміново!