3

Не дивлячись на теплу погоду, я все таки взяла плед і вмостившись зручніше в кріслі , сховалась.

-Телефон вимкнула? - запитала Маринка.

-Так, ще коли прилетіла.

-Добре.

Ми мовчали хвилин десять, кожна думала про своє, а може подруга просто чекала того, для чого ми приїхали сюди- поговорити по душах.

-Ти готова? - запитала я.

-Давно

-Ну тоді слухай...

Десь рік тому ми з одногрупниками вирішили поїхати у гості до одного з них. Їхати довго, тож добирались потягом і автобусами. Нас було четверо: Сергій та Гена розмістились в будинку, а я та Ліна в сусідньому будинку у тітки Сергія. Тітка була молода та привітна, навіть не скажеш з першого погляду, що народила трьох дітей. Чоловік її був увесь час на роботі та рідко приїжджав додому.  Тому вони жили по сусідству з сестрою та допомагали одна одній.. Тітку звали Риммою, але вона відразу сказала, що племінник до неї звертається на "ти" і на ім'я,. тому ми всі теж повинні її називати так.

Ми були й не проти. Розмістившись у відведеній кімнаті ми пройшли на кухню і почали допомагати Риммі готувати вечерю. З розмови довідалися, що їй важко жити одній з дітьми, але що робити, коли чоловік їздить на заробітки, адже по іншому не можна та й дітей годувати треба. Ось саме сьогодні має приїхати.

-Як сьогодні? - запитала Ліна, - так ми не вчасно?

-Ти що?  Не хвилюйся, він же не місяцями дома не буває, ---заспокоїла господиня, - їздить максимум на тиждень. Та і місця в нас достатньо.

Приготувавши вечерю ми сіли у вітальні на диван дивитись сімейні альбоми. Взагалі люблю дивитися на світлини незнайомих людей, по їх обличчях та очах можна багато прочитати, багато побачити, здогадатися про думки на той момент, про долі...

Я так захопилась, що не помітила як хтось за нами спостерігає. Піідвела очі і побасила молодого чоловіка дуже приємної зовнішності з стомленими очима та посмішкою.

-Тату, тату! - до нього підбіг старший син Артем і виліз на руки, - у нас гості.

-Я бачу, - він посміхнувся, - Віталій

-Ліна, - озвалась подруга.

-Ліза, - назвала своє ім'я.

-Дуже приємно, - поміхнувся чоловік, - я приведу себе до ладу і приєднаюсь до вас.

Я глянула на Римму, вона сиділа і щось писала в телефоні. На вітання чоловіка відреагувала слабо. Мені стало трохи не по собі, але чуже життя, як кажуть, темрява. Віталій перевдягнувся і вийшов на кухню. Через п'ять хвилин покликав нас до столу. Мені стало дивно, що втомлений чоловік накриває на стіл, а дружина? Але це не моя справа, я в гостях.

Ми сіли за стіл. Діти почечеряли раніше та пішли по кімнатах. Римма, поскаржилась на погане самопочуття, пішла до себе в кімнату, а ми залишились на кухні. Після вечері Ліна пішла в душ, а я почала мити посуд.

-Може я сам?- запитав Віталій.

- Мені зовсім не складно, - відповіла я і почала мити посуд і витирати стіл. Віталій сидів, притулившись до стіни і спостергіав за мною. Мені стало якось не по собі, але допомогти треба було. Попрощавшись на ніч я пішла в свою кімнату. Спати не хоітлось, я крутилась майже годину, Ліна накричала на мене, щоб я заспокоїлась, бо не даю їй спати. Одягнувши джинси та сорочку вийшла на двір. Ще вдень я бачила на території алльтанку і вирішила, що якщо мені не спиться, то посиджу , подумаю.. Світло вуличних ліхтарів висвітлило мені дорогу і я без пригод дісталась наміченого місця. Зайшовши в альтанку я сіла в кресло і видихнула.

Не пам'ятаю про що задумалась, але прокинулася від того, що мене вкрили пледом.

-Ой, дякую, я заснула, - злякано прошепотіла.

-Вибач, що розбудив

Я придивилась до співрозмовника, то був Віталій.

-Вам теж не спиться?- запитала

-Тобі

-Що?

-Тобі, - повторив чоловік,- давай без оцього "ви".

-Добре.

-Не спиться, любл сидіти і розмірковувати.

-Про що?

-Про що? Та про все. Про життя, про почуття, про втрату...

-Якось сумно все..

-Є таке. Розкажи про себе.

Я трохи зніяковіла

-Що розповідати? Навчаюсь в інституті на інженера разом з Сергієм. Ось приїхали з друзями в гості.

-Тожі вам треба терміново показати місто.

-Так, Сергій завтра нас повезе.

-Добре, а потім на шашлики до нас в садок.

-Як Сергій скаже, ми у нього у гостях.

-Але ж ти не проти?

-Ні, звичайно

-Це добре.

Ми посиділи ще десь з годину і вирішили, що треба йти спати. Віталій допоміг підвестися з крісла, склав плед і побажавши одне одному доброї ночі ми увійшли до будинку.