3 розділ

Уляна

На годиннику дванадцята ночі. А я іронічно розглядаю кремезну фігуру Фадєєва і повільно сповзаю з ліжка. Він навіть не поворухнувся, коли я обережно відсунула його руку у бік. Справді сон богатиря, котрий втомився від виснажливих вправ. А я думала, що він взагалі не спатиме, бо не бачила в його обличчі втоми. Та останній раз, після легкої вечері, чоловіка певно виснажив. Нехай спить якомога міцніше, так треба.

Мої руки навпомацки шукають халат, пальці хапають тонку тканину та стискають сильно сильно. Доба мого цілковитого божевілля добігла до свого логічного завершення. Пограла і досить, бо подібні ігри ні до чого гарного не призводять. Впевнена, що Фадєєв би знайшов привід, щоб залишити мене у своєму ліжку, але за його умов. А я цього не хочу. Не потрібен мені ні будинок, ні статки зрадника-чоловіка.

Що ж, доля дала зрозуміти наступне: починати життя заново це важко, але не смертельно. Мабуть моя психіка повільно підготувала мене до того, що варто жити лише так, як велить тобі серце. З усього того, що сталось зі мною за останні три місяці, єдиним позитивним моментом стало те, що я можу мати дітей. А отже життя має сенс, просто треба владнати найголовніші проблеми та вирушити у нове життя оновленою. І саме зараз я цим займусь.

Тонка шовкова тканина халату ніжно огортала моє тіло. Я на мить заплющила очі і відчула квітковий аромат власних парфумів. Чоловікові вони ніколи не подобались, тому користувалась ними не часто. Зате тепер настав час, щоб відчути себе вільною. 

Мої ноги йдуть по килиму, тонуть у м'якому ворсу, відчувають ніжність і тепло. Чудова квартира у Аніного батька, але цілком холостяцька.

На порозі зупиняюсь, повертаю голову до сплячого чоловіка і розумію, що треба тікати якомога скоріше. У мене в запасі трохи меньше години, тому варто швидше зібрати речі та поїхати геть. 

Я вперше в житті збиралася так швидко, що ледь не забула сумочку з документами на столі. Хапаю найцінніші речі однією рукою, виношу валізу у під'їзд, другою рукою обережно зачиняю вхідні двері. Фадєєву залишила записку, у котрій дала настанову, щоб ключі від квартири залишив у сусідки навпроти. 

- Уляно, ти здуріла?! Друга ночі! Що сталося?

Я зупинила власне авто за містом і лише тоді полегшено видихнула на повні груди. У мене точно щось з нервами, чомусь постійно здавалося, що за мною хтось женеться. Чи це можливо Фадєєв нарешті прокинувся і зрозумів, що його обвели навколо пальця? Певно що так, але адреналін мене просто вбиває.

Я навіть не одразу зрозуміла, що саме вчинила. Пальці мимоволі набрали номери подруги та натиснули кнопку з'єднання.

- Аню, я в таке втрапила, що ніжки дрижать.

- Ти жива? А автівка ціла? - вигукнула подруга з зовсім іншою тональністю.

- Слава Богові, що це не те, про що ти подумала. Аню, я зустріла чоловіка у клубі...

Я навіть не встигла завершити фразу, як Аня з фантастичною швидкістю вибудували власну історію.

- То він мабуть вартий твоєї уваги, бо чую у твоєму голосі збентеження. Сподобався? Ти щось відчула до нього? А де він зараз? У вас щось було? Так, певно, що було, нащо б ти тоді їхала у інше місто. То хто він? Молодий, чи старший?

Я іронічно зітхнула, протираючи сонні очі. За вікном глуха ніч, а я в машині одна серед пустої дороги стою. А у Ані романтика на язиці. 

- Аню, це Фадєєв.

- Хто?! - чую по голосу, що не розуміє, про кого я говорила.

- Я тобі розповідала про нього. Артур саме йому заборгував декілька мільйонів. 

- Оце ти подорожуєш так подорожуєш. Щастя моє, то де ти з ним зіштовхнулась?

- Я не знала, що це він. Правда, - відчуваю, як дрижить мій голос, - я не встигла переглянути документи, тому не знала, хто переді мною.

У слухавці чую щирий сміх подруги, вона ніби й намагається щось сказати, але в неї це погано виходить.

- Улько, тільки не кажи мені, - знову сміється, а я ніяковію, згадуючи пристрасть у ліжку з чоловіком, - що ви з ним переспали. 

- Аню, я зараз відключусь, - кажу грізно.

- Вибач, але це звучало якось так...розумієш. 

Та все я розумію, але від цього не легше.

- Окей, - мабуть Аня зібралась з думками, і тепер голос звучить рівно та серйозно, - буває, але що саме відбулось?

Я не приховувала подробиць, бо брехати ліпшій подрузі не мала звички. 

- Слухай, а ось цей момент з фото напружує, - Аня навіть якось протяжно засопіла, - хоча впевнена, що твій просто колись хвастався подією, показуючи фото, або ж надіслав після весілля, щоб товариш оцінив розмах.

- Я теж про це подумала, але цей погляд, ці рухи, розумієш.

- Дивний чоловік, згодна. Але нащо йому вбивати Артура? Заради того, щоб отримати тебе у власне ліжко? Дівчинкою моя, це вже звучить як збочення.

- А я інакше і не думаю.

- Так, давай розмірковувати тверезо. Щоб отримати дружина товариша, не завжди треба прибирати чоловіка з дороги. Ризикувати власною свободою буде лише божевільний, або занадто самовпевнений і хворий. А цей Фадєєв на когось схожий?

Я заплющила очі, згадуючи образ чоловіка. Якщо відкинути у бік всі негативні переживання, то впевнено скажу: цей чоловік викликає захоплення. Не лише гарний та помітний, але й у спілкуванні приємний. Хоча більшість маніяків також не викликали підозр у жертв, я це читала. 

- Він приємний, але це ні про що не говорить. Я не палаю бажанням бути комусь за іграшку.

- Але ж він гарний у ліжку?

Я застогнала від обурення. Ну от нащо їй ці подробиці?

- Ой, Улько, тільки не вдавай з себе святу. Богом клянусь, відчуваю у твоєму голосі якесь розчарування. Якби це був не Фадєєв, ти б дала цьому чоловікові ще шанс на зустріч?

- Так, - злітає з моїх губ, - але це вже неважливо. 

- Тоді просто закрий цю тему та живи далі. Якщо бажаєш, то їдь одразу до мене. Підключимо всі знайомства, продамо твій будинок та розрахуємось з цим дивним чоловіком. А потім їдемо у подорож!