Розділ 11

Виходжу з клініки й сідаю на лавочку. Прохолодне повітря шарпає по щоках, хоч трохи приводячи мене до тями.

Демидов сам розмовляв з сестрою, все викрутив так, ніби справді хоче допомогти по душевній доброті. Розумію, що він лише дотримується мого прохання, не нервує Інну, посвячуючи її у всі подробиці. Але я навіть гадки не маю що буде, коли сестра дізнається правду.

- Ліє, все добре? - Здригаюсь від голосу чоловіка за моєю спиною. Артем Юрійович вийшов з клініки й зараз дивиться на мене сканувальним поглядом.

- Так, все добре, - киваю і встаю з лавки.

– Я відправив своєму знайомому історію хвороби, він сказав, що візьметься за операцію. Ваша сестра поїде до нього з дитиною вже завтра. Підготовка до операції та реабілітація після займуть тривалий відрізок часу. Житло вашій сестрі я забезпечу.

- Дякую, - роблю різкий крок до чоловіка, очі червоні від сліз і я просто кидаюсь до нього, обіймаю і продовжую дякувати. Ще кілька годин тому не було жодної надії, зараз вона є, - я підпишу будь-які документи, зроблю все що скажете.

- З цим розберемося завтра, - голос чоловіка стає іншим. Він ніби розгублений і я відразу від нього відсторонююся, беру себе в руки.

- Дякую, - киваю і скидаю сльози з обличчя.

- Сідай у машину, я відвезу тебе до гуртожитку, - чоловік киває у бік свого автомобіля, - ти вся бліда, тобі потрібно поспати.

Киваю і мовчки йду за чоловіком. Мабуть, варто йому одразу розповісти й за гуртожиток? Що незабаром моє місце проживання зміниться? Напевно, це важливо?

- Артеме Юрійовичу, - наважуюсь подати голос через хвилин десять після того, як ми від'їхали від лікарні. У машині стояла мертва тиша і я всі ці хвилини наважувалася першою розпочати розмову, - я не знаю важливо це чи ні, але я все-таки скажу. До кінця місяця я з'їду з гуртожитку, моє місце проживання зміниться. Я поки не знаю де саме житиму. Швидше за все, десь на виїзді з міста. Зніматиму кімнату і...

- Тебе хтось ображає у гуртожитку? - Демидов ставить питання спокійним тоном, від чого я й сама перестаю так сильно нервувати.

- Ні, просто в мене є прописка, мені тимчасово виділили кімнату в гуртожитку, термін домовленості на житло добігло кінця. - Брешу, відвернувшись до вікна, щоб чоловік не побачив як сильно палають мої щоки в цей момент. Скаржитися на сусідку по кімнаті я не хочу, на вахтерку теж. Просити Демидова допомогти вирішити ще й це питання у мене просто зухвальства не вистачить. Тому я озвучую найкращий варіант з тих, що маю.

- Коли знайдеш житло, скажи, я маю бути впевнений, що умови будуть відповідними, - видає суворо Демидов, а я киваю на знак згоди. Ось тільки навряд чи він визнає ті квартири, які я знайшла, придатними для життя.

Машина під'їжджає до гуртожитку, я дивлюся на час, у мене залишилося п'ятнадцять хвилин до того, як гуртожиток закриється. Потрібно терміново бігти, інакше мені сьогодні не буде де переночувати.

- Дякую ще раз, Артеме Юрійовичу. Коли мені потрібно бути в клініці? - Розумію, що його допомога не була безоплатною, тому варто відразу все вирішити.

- Завтра ти проводжатимеш сестру, думаю післязавтра можна зустрітися в клініці, - чоловік обертається до мене і дивиться в очі. На шкірі миттєво з'являються мурашки. Це вже звична реакція на цього чоловіка, я, здається, навіть до цього звикла.

- Добре.

- Завтра ввечері тобі повідомлять час та усі деталі.

- Я зрозуміла, добре, дякую.

З машини чоловіка вилітаю кулею. Мені потрібно опинитися на свіжому повітрі, вдихнути на повні груди. Прийти в себе.

Повільно бреду до гуртожитку, насолоджуюся кожною секундою, поки прохолодний вітер торкається шкіри. Тепер моє життя повністю зміниться. Я прийняла правила гри й тепер буду зобов'язана зробити все так, як захочуть Демидов та його дружина. Наскільки це буде важко? Я впевнена, що дуже важко. Але мені доведеться впоратися з усіма почуттями та емоціями. Демидов розв'язав мою проблему, тепер я розв'яжу його. Все чесно, прозоро та за правилами.

Ось тільки що робити з тим, що в грудях палить, а всередині все ніби стягує хворобливою судомою? Як боротися з цими емоціями, які буквально душать зсередини? Чи є якийсь спосіб? Чарівна таблетка чи мікстура? Я згодна на все, аби не відчувати всього цього.

***

- Доброго ранку, - встаю з дивана, як тільки в клініку заходить Світлана Юріївна.

- Лія, доброго ранку, вибач, трохи запізнилася, - жінка виглядає захеканою.

- Нічого страшного, - нервово посміхаюся.

Я страшенно переживаю. Сьогодні я маю ще раз здати аналізи та підписати договір із замовниками, а також аналізи мають здати Демидови. І якщо все буде добре, то вже за кілька днів можна буде робити перше підсаджування.

- Демидови теж спізнюються. Проходь у мій кабінет, я зараз підійду. - Жінка киває у бік свого кабінету, а сама махнувши якійсь дівчині, швидко прямує до неї.

Заходжу до кабінету лікаря і сідаю на диван. Цієї ночі я практично не спала. Вчора був дуже тяжкий день, Інна з Мишуткою поїхали до столиці готуватися до операції. Сестра наполягала на тому, щоб я їхала з ними. Довелося вкотре їй брехати. Я послалася на те, що зараз пропускати заняття неможливо. Звичайно це не можна було назвати повною брехнею, але назвати сестрі справжню причину моєї відмови від поїздки я ніяк не могла. Їй і так Демидов здався надто дивним і Інна раз у раз катувала мене вчора і ставила дивні питання. Вона ніби відчувала, що чоловік допомагає не просто так, а що за все доведеться розплачуватися.

Двері в кабінет відчиняються і я мало не підстрибую на місці. Все відбувається надто несподівано.

– Ангеліна Ігорівна та Артем Юрійович уже під'їжджають, – лікар мені посміхається.

Замовники з'являються у кабінеті буквально за п'ять хвилин.

- Як перший платіж ми оплатили лікування твого племінника у лікарні, - Ангеліна Ігорівна вимовляє це тоном від якого мені стає ніяково. Мені здається, чи вона не була згодна з подібним розкладом? - У договорі прописано щомісячну суму, яку ми тобі виплачуватимемо. Це на харчування, одяг, вітаміни. Щоб наша дитина нічого не потребувала. Якщо будуть якісь скарги чи побажання, мій номер та номер чоловіка є у контракті. Також зустрічі з лікарем так само прописані в договорі.