Розділ 9.

Підіймаюся сходами й не можу повірити, що все це реально правда. Чому, коли думаєш, що все погано й гірше вже нічого не може бути, життя тебе неприємно дивує?

І що мені тепер робити? Дзвонити сестрі й казати, що я знову переїду до них жити? Від однієї думки про ту квартиру мене перекручує. Я стільки разів прокидалася там від кошмарів, що простіше згадати скільки ночей спала спокійно.

Єдине, що зараз не дає мені спокою, це те, що я не розумію мотиву Понової. Гаразд, якби тільки мене вигнали, але вона підклала свиню нам обом. Адже вона це розуміє? Навіть її курячими мізками вона мала це розуміти. Значить, вона робила це навмисно? Адже вона спочатку все продумала. Якщо вахтерка говорить правду і всі, хто був на вечірці, як один кажуть, що свято було на мою честь, це все було сплановано заздалегідь. І не побоялася на честь моєї перемоги всіх зібрати, а якби я програла? Чи їй хтось злив інформацію відразу після конкурсу і доки я була в кафе зі Стасом, Настя організувала весь цей підставний цирк?

У кімнату я підіймаюся настільки швидко, що навіть перестрибую через одну сходинку. Я хочу знати для чого. Чому. Адже не могла вона це зробити просто так. Просто тому, що я так сильною їй не подобаюся? Коли я відчиняю двері в кімнату, то застаю свою сусідку за тим, що вона пакує свої речі в валізу.

- О, привіт, сусідко, тебе там вахтерка шукала. - Настя каже так, ніби це само собою зрозуміло. Наче я завжди замість пар ходжу до вахтерки в гості.

– Я там уже була. - Видаю зло і буравлю дівчину поглядом.

- О, значить в курсі, що настав час шукати нове житло?

- Навіщо? - Задаю лише одне питання, на яке хочу отримати розгорнуту відповідь.

- Що, навіщо? - Настя при цьому на мене не дивиться, вона досліджує поглядом кімнату, наче щось шукає.

- Навіщо ти це все влаштувала? Навіщо нас обох викинула надвір?

У цей момент Понова переводить на мене погляд.

- Ну, мені, наприклад, є де жити, - знизує плечима, - дівчата знайшли трикімнатну квартиру, ми скинемось і будемо втрьох платити. Кожна має свою особисту кімнату, і ділити її ні з ким не потрібно.

Я сумно усміхаюся. Ось воно що, вона знайшла де жити й вирішила, що наостанок помститься мені, нагадає про все лайно.

- Ти знаєш, що мені ніде жити? - Притискаюся спиною до стіни. Адже я нічого їй не зробила. Справді нічого. За що ж вона тоді зі мною так чинить? Від безнадії та безпорадності зараз хочеться розплакатися. - У мене немає подружок, з якими я можу винаймати кімнату. Моєї стипендії не вистачить на те, щоб винаймати цілу квартиру самій.

- Це твої проблеми, - Настя знову знизує плечима. Її погляд колючий, вона мене ненавидить, але причини я ще не розумію. Адже вона має бути? Не можна людину ненавидіти просто так? Повинна бути причина.

- За що ти мене так ненавидиш? - Запитую прямо, ставлю питання руба.

- Ти мені не подобаєшся. Сюди оселилася за блатом. Нудна, завжди тобі все не подобається. Виглядаєш як... У тебе там є прописка? От і живи по адресу прописки. Впевнена, що Стасик з задоволенням тебе відвезе за адресою і всі твої валізи висунутим язиком дотягне! - Випалює мені прямо в обличчя, мені здається ще трохи й вона гавкати почне як дика псина.

Стасик? Його ім'я вона говорить з такою в'їдливістю, що мені стає зрозуміло. Ось у чому причина, у хлопці.

- Знаєш, так, він допоможе мені переїхати, - вимовляю холодним тоном, - а знаєш чому? Тому що він товаришує з людьми, які не встромляють ніж у спину. Не з підлими та заздрісними. Мені дуже шкода дівчаток, які житимуть разом з тобою.

Відштовхуюсь від стіни та йду до свого ліжка. Беру ноутбук, зарядку, часу залишилося замало, потрібно зайнятися пошуками якоїсь дешевої кімнати. Раптом мені пощастить, і я зможу знайти варіант не на виїзді з міста?

- Він з тобою все одно не буде! Йому не потрібна така обшарпана дівка як ти! - Летить мені у спину уїдливим тоном.

Настя хоче переконати в цьому мене чи себе?
- Бачиш, як добре, будеш тішити себе цим по вечорах.

Надягши портфель, я підхоплюю куртку і виходжу з кімнати. Скидаю з вій сльози, я сильна, я зможу впоратися з цією проблемою. Зможу ж?

***

Як тільки розплющую очі, погляд відразу ж падає на валізу на підлозі. Вона напівпорожня, учора ввечері я почала складати туди речі, а потім розплакалася, близько пів години ридала на підлозі, а після вирішила, що я поки не готова. Та й сенсу, що я зберу речі, а далі то що? Протягом трьох днів я шукала хоч якийсь більш-менш адекватний варіант. Ось тільки на ті гроші, що в мене були, я не змогла знайти навіть кімнату. Був тільки один варіант, але він не те, що не дуже, він був дуже не дуже. На виїзді з міста, кримінальний район. Ліжко-місце в кімнаті, де житимуть ще двоє людей і не факт, що це будуть дівчата.

Настрій далі нема куди. Я гадки не маю що робити. За весь цей час я так і не набралася сміливості обміркувати ситуацію з Демидовим. Займала себе чим завгодно, аби не думати. Сподівалася, що мені за цей час зателефонують з клініки, але звичайно ж дива не сталося. Мені ніхто не зателефонував. Жодних пропозицій більше не було, а час іде.

Гучно стогну і витягнувши з-під голови подушку, накриваю нею обличчя. Хочеться зараз, щоб всі проблеми розчинилися. По клацанню пальців зникли, і я могла хоч трохи видихнути.

Телефон під головою починає вібрувати. Я зітхаю і не поспішаю дивитися на екран. Два останні дні мені дзвонив Стас, але я не була готова вирішувати ще й цю проблему. Я не знаю, як нам тепер спілкуватися далі, якщо щоразу він дивитиметься на мене з надією, що я нарешті готова дати йому відповідь. Ось тільки на екрані блимає не ім'я друга, а моєї сестри. Усередині все напружується і я різко сідаю на ліжку. У мене погане передчуття, хоч я ще не прийняла виклик. Зараз сьома ранку і сестра ніколи не дзвонить у такий час, а значить щось трапилося.

- Привіт, - приймаю виклик і серце за секунду боляче стискається, тому що в слухавці я чую схлипи сестри. - Що трапилося? - Підриваюся з ліжка та сильніше стискаю телефон пальцями.