Розділ 6.

Стас відчиняє для мене дверцята своєї машини, і я сідаю в салон. Я не обрала жодного з варіантів, які у мене були. Вирішила вдавати, що нічого не розумію. Все ж таки надія, що хлопець не ризикне йти далі, у мені не вмирала. Сподіваюся, що Ані зараз ікається, бо я згадую її щомиті. Ну навіщо вона влізла і підштовхнула Стаса до чогось більшого? Все ж так було добре.

– Ти виступала просто шикарно.

Атмосфера між нами напружена. Стас дуже хвилюється і це відчувається. Його хвилювання передається і мені. Я розумію, що вечір зіпсований, адже він тільки почався.

- Дякую, я страшенно хвилювалася на останніх елементах, - вирішую вхопитися за цю тему розмови, аби хлопець не наважився на іншу.

- Я сам дихати боявся в кінці, настільки було бентежно, - Стас киває у відповідь і трохи посміхається. Це хоч якось розслаблює напругу між нами, – ще й нагородження було не таким, як завжди.

- Я так і не зрозуміла для чого викликали для нагородження спонсорів, - серце знову починає битися сильніше, варто згадати Демидова. А ось реакція Стаса мене змушує напружитись. Хлопець сильніше стискає кермо, що те аж поскрипує під його пальцями.

- Мені теж незрозуміло, ще й Демидова цього, - Стас вимовляє прізвище чоловіка з особливим тоном, просоченим ненавистю. Чи мені здалося?

- Можливо, йому просто потрібно було засвітитися на сцені, для фото чи ще чогось. - Я перебираю варіанти, які спадають на думку. Але агресія хлопця на цю ситуацію мені зовсім незрозуміла. Адже він ніколи на чоловіка так не реагував, тоді з чого раптом зараз так різко почав злитися?

- Можливо, - бурчить Стас, а я вирішую більше не зачіпати тему Демидова, аж надто неадекватна у хлопця реакція.

Решту часу в дорозі ми їдемо мовчки. Я сиджу вся на голках, тому що відчуваю, що Стаса ще не відпустило і намагаюся зрозуміти в чому причина. Це можуть бути ревнощі? Він щось помітив у погляді чоловіка? Ні, дурниці, я впевнена, що здебільшого себе сьогодні накрутила. Демидов дивився на мене не особливим поглядом. На сцені його погляд викликаний тим, що я просто випала з реальності й не чула, що мене оголосили. Тоді на мене дивились усі. А може злість хлопця викликана не поглядом Демидова? Може, Стас і решта людей у залі помітили яким поглядом на чоловіка дивилася я? Адже я дивилася, сама нічого не могла з цим поробити.

Машина зупиняється біля нашого улюбленого кафе, Стас допомагає мені вийти з машини, і ми заходимо до закладу. Я замовляю свої улюблені страви, при цьому підраховую, чи вистачить мені сплатити рахунок. Знаю, що Стас не дозволить, але я все одно знову спробую це зробити. Мені незручно, що хлопець постійно платить.

Я перша заводжу розмову про одногрупників. Про майбутній тест, як сильно я переживаю, що не  здам. Постійно готуюся, але мені здається, що я щось упускаю. Поволі напруга між нами тане. Стас знову починає посміхатися і навіть жартувати, як завжди він це робить. Я до кінця вечора навіть трохи видихаю.

Нервовість повертається, як тільки машина хлопця зупиняється біля мого гуртожитку.

- Лія, я поговорити хотів.

Стискаю пальцями нещасний букет з такою силою, що пальці німіють. Ну навіщо? Навіщо все псувати?

- Я слухаю тебе, - киваю і підіймаю погляд на хлопця. Бачу, як він нервує і переживає.

- Я думаю, що ти знаєш чи здогадуєшся... - Стас починає говорити плутано, голос його тремтить, а погляд він опускає на свої руки. Я його зараз не впізнаю, зазвичай сміливий та рішучий Стас зараз стає зовсім іншим. - Ти мені дуже подобаєшся, - вимовляє хлопець, а мій пульс починає зашкалювати.

Я не знаю, що відповідати на його визнання. Як реагувати? Він же, напевно, на щось розраховує.

- Стас, я...

- Зачекай, - він мене перериває, - я не вимагаю від тебе відповіді зараз, я просто хочу, щоб ти знала про мої почуття. І якщо ти колись зможеш відповісти мені взаємністю, я буду дуже радий.

- Я...

- Наше спілкування не зміниться, навіть не думай. Я знаю, що ти поки що не готова.

Стас насправді веде діалог сам з собою. Для мене зараз стає незрозумілим, для чого він взагалі це починав. Він сам все знає, кожну відповідь на своє запитання. Але у незручну ситуацію поставив все одно нас обох.

- Я боюся, що в нас може нічого не вийти, а нашу дружбу ми безповоротно втратимо, - нарешті я кажу те, що хотіла, - мені потрібно подумати, Стасе. Це надто серйозний крок. - Щоб він не говорив, я розумію, що він чекає на відповідь. І я не буду водити його за носа. Кажу все як є. Я кілька разів думала, щоб дати йому шанс. Але страх втратити нашу дружбу завжди переважував, і я відмовлялася від цих думок. Але зараз хлопець поставив її й так під удар. Між нами й так все зміниться, тепер він щоразу буде на мене дивитися і мовчки запитувати, чи готова я вже дати відповідь.

До гуртожитку я заходжу не в найкращому настрої. Усередині мене перемішалися всі емоції, і я не знаю, як з ними боротися. Хлопець вибив мене з колії. Ще я дуже зла на Аню, бо без її допомоги Стас би ще не скоро зважився на подібне. Як нам спілкуватися надалі? Навіть якщо я зараз ризикну і відповім йому взаємністю, що буде через пару місяців, коли у мене, ймовірно, може вже з'явитися живіт? Адже я таки сподівалася на те, що в мене все вийде з сурогатним материнством. Чи готовий хлопець до такого? Чи зможу я пояснити свої мотиви? І ось тут я злюся ще сильніше, бо насправді я нічого і нікому не повинна пояснювати та виправдовуватися.

Чим вище я підіймаюся, тим більше починаю злитися. Я чую гучну музику і щось мені підказує, що лунає вона з нашого поверху. Невже Понова знову влаштувала вечірку? Її ж попередили!

Прискорюю крок і перестрибую через сходи, хочу якомога швидше опинитися на поверсі. Мене наздоганяє почуття того, що в нас сьогодні будуть серйозні неприємності. Я маю слушність, бо музика грає саме в нашому блоці. Відкриваю двері в блок і кривлюсь. Музика грає настільки голосно, що можна оглухнути. Людей дуже багато, половини з них навіть ніколи не бачила.