Частина 21

Евеліна

Остання частина відпочинку пройшла не так весело, як нам того хотілося. Всі були сумні, навіть діти, яким дуже сподобалась Наталка. Але вона все одно поїхала і при тому навіть не попрощалась з нами. Денис старався не показувати своєї болі, особливо перед доньками. Ми з Анею дуже часто виходили на вулицю, пробували зв’язатись з подругою, але та вперто нас ігнорувала. Зараз якраз збирали всі речі, щоб вирушити назад в місто, адже чоловікам потрібно було повертатись до роботи.

Нас з Анею відвезли в гуртожиток і ми одразу ж пішли в кімнату, а коли зайшли, впали в ступор. Деякі шкафчики були відкриті, і ні одної залишеної речі Наталі.

-Вона що, повністю вирішила з’їхати?-ошелешено запитала я.

-Схоже на те. Вона навіть посуд свій забрала.

В коридорі почувся шум, потім стук в наші двері і на порозі появився наш комендант. Позаду неї стояла якась чужа дівчина з валізою поруч.

-Добрий день, дівчата. Так як ваша подруга вирішила з’їхати, знайшлась дівчина, яка житиме тепер з вами. Це Оля, ви знайомтесь, допоможіть їй тут все розкласти, а я піду.

Ми з Анею були в ступорі. До такого нас точно ніхто не підготував. А я вже уявляла, як воно буде, звикати до зовсім чужої дівчини.

-Привіт. Я Оля, а вас як звати?-почала ця дівчина. На вигляд була не дуже приємна особа. Блондинка, на обличчі тонна косметики, довгі нігті і погляд такий глузливий, що взагалі хотілось скоріше вийти з кімнати.

-Аня.-першою озвалась подруга.

-Я Евеліна.-представилась я.

-Я поки розкладу речі, а тоді до мене зайдуть друзі на чай, ви ж не проти?

-Проти. Ми звикли, що в нашій кімнаті нікого стороннього немає.-одразу ж відповіла Аня.

-Але я тепер тут живу і можу запросити друзів.

Більше ми нічого не відповідали. Дівчина розкладала одяг, час від часу фиркала, що для її одягу тут дуже мало місця, що ми легко проігнорували. Тоді, як виявилось, її друзі прийшли до нас зовсім не на чай, а з алкоголем і з кальяном. Бачила, як Аня починає закипати. Тим часом в кімнаті стояв дим і було дуже шумно, вони навіть включили музику. Я сиділа в себе на ліжку і пробувала не звертати уваги, тому що якраз активно переглядала заяви щодо роботи.

-Ей, дівчата, давайте вип’єте з нами.-п’яним голосом крикнула наша нова сусідка.

Аня в цей час встала і виключила колонку, з якої лунав жахливий реп.

-Якщо через 10 хвилин це все збіговисько не зникне з кімнати, я піду на вахту і ви всі вилетите з гуртожитку, як пробки від шампанського.-крикнула вона, але ніхто і рукою не повів.

-Заспокойся, сьогодні до мене друзі прийшли, завтра до тебе.-почала Оля з нудотною посмішкою на лиці.

-Поки ми тут жили, ні разу до нас ніхто сторонній не приходив.-сказала я і теж встала поруч з Анею, щоб підтримати.-І тим більше, ніхто тут не робив тусовок. Для цього є більш відповідні місця, так що, якщо ти не хочеш сваритись і створювати проблеми в перший же день, то попроси своїх друзів піти. Ви нам мішаєте.

-Дівчатка, ви щось плутаєте.-озвався рудий хлопець.-Це ви не створюйте проблем. Ми просто відпочиваємо, а вам якщо щось не подобається, то можете прогулятись.

-Зовсім знахабнів?-крикнула Аня і підійшла ближче до хлопця.-Якщо через 5 хвилин ви не вийдете звідси, то отримаєте на горіхи.-після цих слів в кімнаті пролунав шалений сміх і хтось знову увімкнув музику. До мене хтось дзвонив і я піднявши телефон, вийшла з кімнати.

-Привіт.-сказала я.

-Привіт, кохана. Як ти дивишся на те, щоб поїхати в кінотеатр?

-Вибач, але я не можу залишити Аню одну, у нас тут проблеми намалювались.

-Які ще проблеми?-здивовано запитав він.

-До нас поселили нову дівчину, так як Наталка поїхала і вона тут влаштувала тусовку зі своїми друзями, там Аня вже грозиться їх бити.-і в цей момент з кімнати почулися крики.-Я мушу йти, щось відбувається страшне.-і не дочекавшись відповіді, скинула дзвінок. Забігла в кімнату і побачила, як Аня лупцює того самого рудого хлопця.

-Сука!-крикнув той і відтягнувши її за волосся схопив за шию. В мене очі на лоба полізли і в цей час в кімнату зайшов хлопець з сусідньої кімнати.

-Що за крики?...-запитав він і завмер.-Ти що придурок?-крикнув той до рудого хлопця і підійшовши ближче врізав йому, та так, що той впав, відпустивши Аню.

-А ти хто такий?-інший хлопець підвівся з ліжка і почав махати кулаками перед обличчям нашого сусіда.

-Ви хто такі?-запитав той і дістав телефон, почав комусь дзвонити.-Я вас ніколи в гуртожитку не бачив.

-Це мої друзі, я їх запросила відсвяткувати своє новосілля, так сказати.-ледве вимовила Оля.

-Алло, Діма? Зайди в 86 кімнату.-сказав сусід по телефону і обернувся до мене та Аня.-Я так зрозумів вам не подобається це все?

-Так. Ми їм нормально пояснювали, щоб вони бухали у відповідних місцях.-обурилась Аня і в цей час в кімнату зайшов той самий Діма, староста нашого поверху.

-Що тут таке?-він всіх нас окинув поглядом і Аня одразу ж пояснила йому суть проблеми.-Так, я зрозумів. До кого друзі прийшли?

-До мене.-озвалась Оля.

-Якщо ти перший день живеш в гуртожитку, то тобі варто знати, що постороннім не можна бути в гуртожитку після восьмої вечора, також не можна шуміти після десятої, а тим більше в гуртожиток заборонено приносити алкоголь. За це все виписують догану, з чим я тебе і вітаю.

Далі я вже навіть не слухала. Чула, що Оля пробує про щось домовитись, але Діма був непохитним. Її друзі щось старанно йому доказували, але і на це він мало звертав увагу. Народ помалу розходився і в кімнаті стало легше дихати. Оля була зла, мов фурія і нам здавалось, що вона ще помститься нам.  

Коли вже нарешті всі розійшлися і ми залишись в кімнаті втрьох, до нас влетіли два чоловіка. Захекані, занепокоєння на обличчі так і читалось. Я спершу злякалась, а тоді голосно розсміялась.

-Ви що тут робите?-запитала Аня в Антона і Макса.

-Ти чому слухавку не береш? Я ледь не посивів поки сюди їхав!-крикнув Макс.