Частина 19

Антон

-Доброго ранку, кохана.-я вже довго просто лежав і спостерігав за своєю сплячою красунею, спала вона сьогодні довго, то смішно хмурячи носик, то посміхаючись. Коли відкрила очі, я побачив шалений блиск в її очах і не втримався, щоб не посміхнутись.

-Доброго ранку.-вона потягнулась у ліжку, через що ковдра трохи відкрила її груди. Я одразу ж згадав минулу ніч і ще більше замилувався нею. Тепер вона стала справжньою жінкою і я став її першим чоловіком. Радів, як маленький хлопчик.

-Як ти почуваєшся після вчорашнього?-щічки Евеліни одразу ж покрились рум’янцем.

-Трішки болить низ живота.-я одразу поклав руку їй на живіт і погладив.

-Через деякий час пройде і я обов’язково повторю вчорашню ніч.-я поцілував її і здається, це допомогло мені остаточно проснутись.-Потрібно вставати до сніданку.

-Охх, так, ми з дівчатами маємо готувати сніданок. Я геть забула.-вона зіскочила з ліжка і я з посмішкою на лиці спостерігав, як вона ще більше почервоніла і схопила одяг, щоб одягтись.

Все ж, майже через пів годинки ми вийшли з кімнати і спустились на перший поверх, де вже повністю вирувало життя. Дівчата щось почали готувати, вигнавши чоловіків з кухні, і ми, як ті ідіоти, з посмішками на обличчях пішли до вітальні. Денис одразу ж став серйозним і про щось задумався, а ми з Максом були, мов ті новорічні ялинки.

-Друже, що в тебе твориться з Наталкою?-запитав Макс в Дениса.

-Хрін його знає, вона якась дивна і не хоче зі мною розмовляти.-друг замучено потер обличчя і тут, як фурії в кімнату залетіли дві дівчинки, в смішних піжамах з котами і веселим вереском.

-Доброго ранку всім,-чемно привітались вони.-А ми встали скоріше, щоб допомогти тітонькам з сніданком.

-Ну тоді, юні леді, вам варто піти на кухню, а то нас звідти прогнали.-весело сказав Макс.

-Якщо прогнали, значить ви погано поводились, правда тату?-серйозно сказала Аліса.

-Правда-правда.

І діти одразу ж побігли в сторону кухні, звідки одразу ж почулись веселі голоси і сміх. Ось колись і у нас з Евеліною будуть діти і ми будемо щасливими разом. Я замріявся і перестав слухати друзів, які, здається, щось обговорювали.

-Антоне,-гаркнув Денис.-ти взагалі слухаєш нас?

-Задумався, про що ви говорили?

-Я питаю, чи тобі Евеліна нічого не розповідала про Натку, бо вона якась дивна останнім часом.

-Ні, нічого здається не казала. А щось сталось?-запитав здивовано. Я ще в першу їхню зустріч помітив, як Денис дивився на дівчину, вона йому однозначно сподобалась, але щось зупиняло його зробити перший крок.  

-Турбує мене її отруєння.-задумливо промовив друг.

-Ти гляди, і через дев’ять місяців це отруєння вилізе у вигляді ще однієї дитини, або двох.-весело промовив Макс, а Денис в цей час задумався, та так, що навіть забув про те, що ми розмовляли.

-Хлопці, у нас майже все готово, накривайте на стіл.-крикнула Аня з кухні і ми з Максом чемно взялись до роботи, не зачіпаючи Дениса, адже йому треба подумати і це терміново.

Через годину ми поснідали і вирушили великою компанією в ліс, який знаходився одразу за будинком. Відлунням у лісі чувся веселий сміх дітей, інколи наші вигуки. Тут було таке свіже повітря, що не зрівняється з ніяким містом. Евеліна йшла поруч, тримавши мене за руку, далі йшли наші друзі і навколо нашої великої компанії бігали дівчата з щасливим вереском. Так і хотілось, щоб час зупинився.

Після обіду вся наша зграя пішла до озера. Сьогодні погода нас однозначно порадувала своїм теплом, тому ми могли навіть скупатись в озері, яке було повністю без людей. Розклавши свої речі в альтанці, всі побігли до води і почали хлюпатись. Евеліна була щаслива і я не міг відвести від неї очей, адже вона така гарна, коли посміхається. Ми робили купу фото, сміялись, дурачились, а тоді, вже коли сонце заходило за горизонт, розпалили мангал, щоб приготувати вечерю для дівчат. Вони якраз про щось весело щебетали в альтанці разом з маленькими непосидами.

 -Сьогодні дзвонив Женя.-почав Денис.-Нам прийшло запрошення на щорічний симпозіум, який буде проводитись в Італії.

-Ти серйозно?-викрикнув Макс.

-Чудові новини!-настрій ще більше покращився.-Ми мріяли про це стільки років, що і згадати важко.

-І не кажи, друже.-Денис теж помітно повеселішав.

-Це ж потрібно зараз працювати день і ніч. Ми не можемо прогавити можливість вирватись на міжнародний ринок.

-На відпочинку розмовляти про роботу – гріх.-зазначила Аня, підійшовши до нас.

-Вибач, кохана. Більше ніякої роботи.-і підморгнувши нам, обійняв дівчину.

-Тату, тату.-до нас підбігли дівчата і з обох сторін обступили Дениса.

-Що, мої хороші?-він присів біля них і погладив по волоссю. Дочок Денис обожнював.

-Наталя обіцяла нас заплести на ніч, щоб завтра у нас були кучері.-весело промовила Аліса і покрутила на пальчику волосся.

-Тітка Наталя.-поправив він дітей.

-Але дівчата сказали, що ніякі вони не тітки і дозволили до них звертатись по імені.-обурилась Аліна, у неї характер був більше схожий до Денисового.-Так можна нам косички на ніч?

-Звісно, що можна.-і поцілував у щічки обох доньок.