Частина 4

Антон

Евеліну я впізнав ще з двору, її було важко з кимось сплутати, особливо коли вона сниться тобі щоночі. Вона стояла спиною до мене і розмовляла з дівчиною. Я був щасливий, що вирішив все ж таки заїхати сюди в кафе, щоб поснідати і заодно перевірити, як тут усе йде. Це кафе я відкрив достатньо недавно, лише декілька місяців тому. Це було дуже раптове рішення, але мені чомусь так захотілось.

Як виявилось, Евеліна шукала роботу і мені одразу ж спала на думку ідея запропонувати їй стати моєю особистою помічницею, хоч і не потребував її, просто, щоб частіше з нею бачитись. Вона відмовилась. Мені стало якось дивно і не по собі. Будь хто, замість того, щоб бути звичайною офіціанткою хотів стати помічницею власника кафе і, взагалі, цілої архітектурної фірми. Мені потрібно було її вмовити, тому коли вона хотіла вже йти, схопив за руку, але не очікував, щоб у неї буде така реакція. Дівчина вмить зблідла, руки почало тремтіти, та що там казати, вона вся почала тремтіти, наче її хтось трусить. Я перелякався не на жарт. Я не знав, що з нею коїться і чому вона так зреагувала на мене. Евеліна раптово втратила свідомість, я ледь встиг схопити її на руки і це завдяки тому, що Ніна крикнула.

-Швидко! Викликай швидку!-крикнув я переляканій дівчині і поспішив віднести Евеліну до диванчику, щоб не сидіти на підлозі. Вона все ще була непритомна і я в чомусь відчував свою провину.

Швидка приїхала через 10 хвилин, але це для мене тривало вічно. Вони швидко забрали Евеліну і повезли в лікарню, я на своїй машині за ними. У лікарні лікар дуже довго не виходив з палати і я нервував ще більше. Невже вона хвора і не знала про це, або ж у неї якась не виліковна хвороба, яка проявляється ось так, не очікувано.

-Лікарю, що з дівчиною?-я підстрибнув на ноги і підійшов до лікаря, який тільки що вийшов з палати, куди відвезли Евеліною.

-Хто ви їй?-запитав він.

-Хлопець.-впевнено відповів, адже вони чужій людині нічого не скажуть.

-Ваша дівчина прийшла до тями, але коли медсестра доторкнулась до неї, щоб зробити укол, знову втратила свідомість.-я побачив, що лікар вагається у своєму висновку, він зводив брови і дивно хмурився.-Чесно, не зустрічав ніколи таких випадків, але у світі такі є. Скоріш за все, вона не витримує чужих дотиків, але я рекомендую зробити аналізи, щоб впевнитись, що її здоров’ю нічого не загрожує.

Я слухав лікаря і думав, що попав в якийсь фільм, тому що в реальному житті такого бути не може. Але прокручуючи випадок в лікарні, коли вона не змогла допомогти подрузі і тоді біля гуртожитку, коли не простягнула мені руки.

-Скажіть, а те, що до неї ніхто не може доторкатись – це якась хвороба? Тому що я не дуже розумію як це.-кажу те, що відбувається в голові. Я щиро хвилювався за дівчину.

-Це, скоріш за все, психологічна травма. Можливо, колись її хтось побив, тому що на тілі є декілька шрамів і один синець. Надіюсь, це не ви.-підозріло сказав лікар.

-Ні, що ви! Я б ніколи не підняв руки на жінку, але я не розумію…-в мене в голові все перемішалось і я навіть не знав, що мені думати.-Можна мені до неї?-питаю з надією, що мене все ж таки пустять.

-Так, звичайно, тільки краще поки не торкайтесь до неї, щоб це не викликало ще одного шоку.-я лише кивнув і пройшов до палати.

Евеліна лежала на ліжку з заплющеними очима, але я знав, що вона не спить. Коли я підійшов ближче, вона здригнулась і відкрила очі, які одразу ж наповнились сльозами та страхом, я б сказав, навіть, жахом.

-Не бійся. Я не чіпатиму тебе.-постарався заспокоїти її.-Вибач, я не знав, що так буде.

-Ти ні в чому не винен, це просто мої проблеми.-вона спробувала усміхнутись, але це їй дуже важко вдалось. Я бачив, що їй хочеться плакати і кричати.

-Можливо, тобі щось потрібно? Я можу зателефонувати твоїм батькам або ж подругам.-одинока сльоза все ж таки покотилась щокою Елі і я ледь стримався, щоб не стерти її, тому що бачити, як плаче дівчина, яка тобі не байдужа, дуже важко.

-В моїй курточці є телефон, він без паролю, там номер Ані.-тихо сказала вона, проігнорувавши пропозицію зателефонувати батькам.

Я все зробив, як і сказала дівчина. Набрав Аню і чекав поки та піднесе слухавку. Через декілька гудків я почув стривожений голос дівчини і зрозумів, що вона не знала куди ділась Евеліна, в декількох словах пояснив ситуацію, на що почув лише «Ідіот» і все. Отже, вони знали про цю проблему, тепер потрібно лише дізнатись через що це у неї. Якщо, як і сказав лікар, її били, я знайду цю людину і просто задушу власними руками.

-Аня сказала, що через пів годинки приїде.-тихо сказав я, присідаючи біля ліжка Елі.-Чому у тебе така реакція на дотики?-запитав я, тому що не зміг стриматись.

-Вибач, але це не твоя справа.-одразу ж відповіла дівчина і відвернула голову до вікна.

-Я зможу допомогти. Лікар сказав, що можливо, в минулому тебе хтось бив, або, я не знаю, розкажи, благаю!-я старався тримати себе в руках, але дівчина навіть не думала щось мені розповідати, вона лише заплющила очі, напевне, щоб стримати сльози.

Я сидів мовчки і просто розглядав дівчину, вона нічого не говорила і я дав їй зібратись думка, тай собі охолонути трішки.

-Евеліно!-в кімнату, як вихор залетіла Аня і одразу ж подивилась на мене ворожим поглядом.-Ти? Чому коли щось стається, завжди в цьому винен ти!? Ти переслідуєш нас? Що ти наступного разу зробиш?-починає одразу ж кричати дівчина і ледь не б’є мене.

-Аню, заспокойся, він не винен.-каже тихо Евеліна і ми двоє дивимось на неї, вона бліда і дуже замучена.  

-Що сказав лікар?-запитує Аня.

-В Евеліни мають взяти аналізи, щоб запевнитись, що її здоров’ю нічого не загрожує, тоді можна буде поїхати додому.

-Я хочу трішки поспати.-каже Евеліна і ми чемно з Анею виходимо в коридор, щоб вона відпочила.

-Придурка кусок!-тільки но зачиняю двері і чую він Ані.-Я бачила тебе декілька разів біля гуртожитку, але все думала, що ти тут просто приїхав до друзів, але тепер зрозуміла. Ти слідкував за нами! Для чого це тобі? Ти маніяк?