Частина 1

Тиждень по тому

Я сиділа в своїй кімнаті гуртожитку і готувалась до іспиту. Залишилось лише місяць навчання, тоді 2 місяці практики і робота. Знайти для себе хорошу роботу зараз стоїть у мене в першому пріоритеті. За цей тиждень батько про мене так і не згадав. На наступний день після того , що сталось я, дочекавшись моменту, поки він вийде з дому, пішла і забрала свої речі, потрібні документи і гроші, які я так старанно відкладала на "чорний день". Тоді пішла в університет і вирішила з гуртожитком. Було б проблемно мене туди поселити в кінці навчального року, але, на щастя, одна дівчина вирішила з'їхати і я тепер на її місці. Дівчата в кімнаті хороші, допомогли мені розкласти свої речі, правда ,коли Аня доторкнулась до мене, я закричала і на очі одразу ж почали появлятися сльози. Прийшлось розповісти про свою проблему в скороченій формі.

-Елька, вгадай що тільки що сталось!-в кімнату залітає захекана Аня і витріщається на мене, чекаючи відповіді.

-Що?-спокійно питаю я.

-Натку збив якийсь козел на мотоциклі, її забрали в лікарню.

-О Боже, з нею все добре?-питаю налякано і відразу ж відкладаю в сторону всі підручники.

-Так, ось тільки прийдеться тепер ходити місяць в гіпсі. Я зараз йду в лікарню, ти зі мною?

-Так, тільки швидко одіну щось нормальне.

Коли ми йшли в лікарню я страшенно переживала за подругу ,адже Аня і Наталя це єдині дівчата, які зрозуміли мене і мої страхи, всі інші просто насміхаються, їм так легше. Знайшли ми подругу у кабінеті травматолога з величезним гіпсом до коліна, виглядало жахливо, тим більше, знаючи Наталю, яка і хвилини не всидить на одному місці.

-Скільки це коштує?-приречено питає Наталя, хвилюється, тому що у неї зараз проблема з грошима.

-Все вже оплачено.-спокійно відповідає старий лікар і побачивши наше нерозуміння, пояснює,-Хлопець, який збив ваш подругу оплатив все.-ми з дівчатами переглянулись і Наталя кутиками губ посміхнулась з полегшенням.

-Хоч на щось у нього совісті хватило, а показати своє личко слабо!-викрикує на емоціях Аня, вона у нас дуже бойова, може і личко розкрасити синцями.

-Не слабо.-чується за спиною хриплий голос, ми всі на автоматі повертаємось і бачимо дорослого чоловіка у чорних джинсах і такій же куртці, на руці смарт-годинник, у вусі маленька сережка, на обличчі під бровою невеличкий шрам, темноволосий, з легкою щетиною та карими очима.

-І як ти так їздиш, що людей з ніг збиваєш?-одразу ж йде в наступ Аня.

-Я прошу вибачення, але ваша подруга просто не побачила червоного світлофора і вирішила перейти дорогу.-ми повертаємо голову до Наталі, яка зі сльозами на очах сидить на кушетці.

-Я задумалась і не помітила, що там червоне. Вибачте, але ви не повинні були оплачувати все це.- окидає поглядом свою ногу і опускає погляд.

-Нічого страшного, але будьте обережні надалі. Пропоную викликати вам таксі.

-Було б не погано.-випалює Аня і підходить до Наталі, що допомогти їй дійти до виходу.-Ей, Ель, допоможи.-я з наляканими очима дивлюсь на подруг і ледь не плачу, адже почуваю себе безпомічною. Пробую підійти до них, навіть простягаю руки, та у вухах починає все гудіти, в очах все крутиться і я відступаю.

-Я не можу. Вибачте мене.-кажу тихо і вибігаю з палати зі сльозами на очах.

Біжу у напрямку набережної, це завжди допомагає мені заспокоїтись після такого. Декілька годин гуляю, роздумуючи про все на світі, навіть обіцяю собі, що як тільки буду заробляти гроші, запишусь на прийом до психолога, можливо, вони зможуть мені допомогти. Збираю усі думки в купку і повертаюсь в гуртожиток, потрібно просити вибачення у подруг.

-Привіт.-заходжу в кімнату і бачу, що вони сидять за столиком та п’ють чай з цукерками, сідаю на сусідній стілець і дивлюсь в підлогу.-Пробачте мене, я не можу себе пересилити.-кажу і схлипую, сльози починають стікати по щоках.

-Евеліно, ну чого ти…-каже Наталя і протягує мені цукерку.

-Ми розуміємо тебе і не ображаємось, і це я повинна вибачитись, тому що тоді геть забула про твою проблему.

-Дякую вам, так хочу вас обійняти, але поки що не можу…-кажу я і встаю зі стільця, щоб і собі зробити чаю.

-А давайте подивимось якийсь фільм.-каже Наталя і посміхається на всі тридцять два.

Наталя – просто ангел в людській подобі, завжди на позитиві, зрозуміє і допоможе, а найголовніше, майже завжди посміхається, чим покращує і мені з Анею настрій.

Аня ж – повна протилежність Наталі, така собі пацанка, постійно в чорному, рідко посміхається, завжди серйозна, навіть коли ми просто заходимось від сміху. Але вона добра, також завжди допоможе і вислухає, хоча сама не любить ділитись своїми проблемами, про неї ми знаємо мало, вона каже, що це не варте уваги.

В перший же день, коли я розповіла, що боюсь чужих дотиків ми всі поділились усім, що турбує, розповіли про себе і за одну ніч дізнались одна про одну все. Спершу, я думала, що я не зможу знайти подруг, що з мене сміятимуться через мою проблему, але дівчата зрозуміли і підтримують мене. І я це дуже ціную.