Розділ 66

— То ось яка вона...

Мати зневажливо хмикнула й ще раз подивилася вслід Маргарет, що вже майже зникла між деревами. На її обличчі з'явилася гримаса такої відвертої огиди, ніби вона щойно побачила щось брудне й неприємне. Вона навіть не намагалася приховати своїх почуттів, навпаки — ніби спеціально говорила голосніше, щоб її слова наздогнали Маргарет. — Засмагла, груба... Жодної тендітності. І через неї ти ладен перекреслити власне майбутнє?

Я навіть не одразу почув її слова. Перед очима все ще стояла Маргарет. Ще мить тому вона дивилася на мене так, що я ладен був забути власне ім'я. Вона заплющила очі... чекала... А тепер пішла, навіть не озирнувшись. Я відчував, як усередині все стискається від безсилля. Хотілося наздогнати її, пояснити, сказати, що ніякої нареченої для мене не існує. Хотілося повернути час хоча б на кілька хвилин назад. Але замість цього я стояв на місці й слухав, як моя мати остаточно руйнує те, що між нами щойно почало народжуватися.

Я повільно повернувся до неї. Навіть не пам'ятаю, коли так сильно стискав щелепи. Здавалося, ще трохи  і зуби просто розкришаться.

— Ви навмисне сказали про наречену?

Вона спокійно зустріла мій погляд і лише безтурботно знизала плечима, наче не розуміла, через що я так розлютився.

— Але ж це правда.

У її голосі не було ні краплі каяття. Лише холодна впевненість у власній правоті. Я відвернувся, бо ще трохи — і сказав би те, про що неодмінно пошкодував би. Погляд випадково впав на Томаса. Він мовчки стояв біля коней, міцно стискаючи поводи, і дивився на мене зі щирим співчуттям. Схоже, навіть він зрозумів, що зараз сталося. І від цієї думки мені стало ще важче.

Я глибоко вдихнув, намагаючись хоч трохи приборкати гнів, але замість цього відчув, як він лише сильніше розливається по всьому тілу.

— Мамо, я ніколи не повернуся додому. — Мій голос прозвучав напрочуд спокійно, але саме цей спокій налякав навіть мене самого. — І чим довше ви будете намагатися змусити мене одружитися з тією, кого вибрали ви, тим більше шансів, що я взагалі ніколи не одружуся. Якщо саме цього ви домагаєтеся, то продовжуйте. Нехай наш рід закінчиться на мені. Принаймні це буде моє рішення, а не чергова домовленість між двома поважними родинами.

Мати завмерла, уважно вдивляючись у моє обличчя. Здавалося, вона вперше за весь цей час по-справжньому почула мене. Але мені вже було байдуже. Я більше не мав сил сперечатися. Усе, чого мені хотілося в цю мить, — це наздогнати Маргарет, поки вона ще не встигла повірити, що я її обманув.