Розділ 61

Маргарет стояла біля столу в простій блакитній сукні. Її кучеряве волосся було високо підібране, відкриваючи тонку шию, а кілька неслухняних пасом вибилися біля скронь і м'яко спадали на щоки. Я й сам не помітив, як завмер на порозі, розглядаючи її. Сонце, що пробивалося крізь маленьке вікно, освічувало її волосся, і на якусь мить мені здалося, що вона стала ще красивішою, ніж в вчора, в лісі. Я насилу змусив себе відвести погляд. У грудях неприємно стислося. Серце билося швидше, ніж мало. Довелося напружити всі сили, щоб на обличчі не з'явилася усмішка, варто було лише її побачити.

Я перевів погляд на Герду й тихо привітався.

— Вітаю. Пробачте, що не приїздив останні кілька днів. Дідусь попросив мене владнати справи в сусідньому місті.

Герда мовчки дивилася на мене своїми каламутними очима. Я ж усіма силами намагався не дивитися на Маргарет, але погляд раз у раз сам повертався до неї. Вона так захоплено перебирала листочки м'яти, ніби від цього залежало чиєсь життя. Розгладжувала стеблинки, складала їх у рівні пучки, хоча вони й без того лежали охайно. За весь цей час вона жодного разу не підняла на мене очей. Усередині боляче стиснулося. Після того, що сталося вчора, вона навіть дивитися на мене не хоче. І хіба можна її за це звинувачувати? Я сам усе зіпсував. Ляпнув не подумавши і вийшов повним дурнем. Мимоволі опустив голову, прикусив нижню губу й важко вдихнув, стримуючи бажання ще раз попросити пробачення. Зараз це було б недоречно. Та й чи дозволила б вона мені?

Щоб хоч якось порушити незручну тишу, я кивнув у бік дров.

— Бачив, вам багато дров привезли... Я подумав, що сьогодні...

— Сьогодні дрова рубати не треба, — спокійно перебила мене Герда.

Я завмер, відчувши, як усередині все опускається. Невже вона вже знає? Маргарет напевно все їй розповіла. Отже, тепер мене просто ввічливо попросять більше сюди не приходити. Я мовчки кивнув, уже збираючись попрощатися й піти, але Герда, ніби нічого не сталося, спокійно продовжила:

— Треба назбирати п'явок на річці. І мушлі беззубки.

Я розгублено насупився.

— Беззубки? Не знаю, що це таке.

— Саме тому з тобою піде Маргарет.

Я різко повернув голову до неї. Від несподіванки Маргарет теж підняла очі від м'яти й здивовано подивилася спочатку на Герду, а тоді на мене. Наші погляди зустрілися.