Розділ 38

Маргарет саме знімала з мотузки висохлий одяг. Час від часу вона нишком поглядала в мій бік, а потім сердито бурмотіла щось собі під ніс, складаючи простирадла й сорочки до великого кошика. Було очевидно, що моє повернення зовсім її не потішило. Чомусь ця думка не засмучувала мене, а навпаки — неабияк веселила. 

Щоразу, коли наші погляди випадково зустрічалися, вона демонстративно закочувала очі, голосно зітхала й кумедно надувала щоки, ніби мала дитина, яка всіма силами намагалася показати дорослим свою образу. Я ледве стримував усмішку. Здавалося, що чим сильніше я її дратував, тим живішою вона ставала.

Закінчивши складати дрова, я підійшов до великої діжки, в якій збиралася дощова вода. Робота була зроблена, а сорочка так прилипла до спини від поту, що носити її далі було просто неможливо. Я набрав відро води, недбало стягнув через голову сорочку й одним рухом вилив на себе холодну воду. Вона приємно освіжила тіло, змиваючи тирсу, пил і піт після роботи.

— Ти чого це роздягнувся?! — обурено вигукнула Маргарет.

Я повернув голову. Вона саме вийшла з хижини, віднісши всередину складений одяг, і тепер стояла на ґанку, дивлячись на мене так, ніби я щойно скоїв якийсь страшний злочин.

— Я просто змивав із себе бруд, — спокійно відповів я, піднявши брову.

Я чудово розумів, який зараз маю вигляд. І ще краще бачив, як її щоки зрадницьки вкриваються рум'янцем. Отже, усе-таки встигла мене добре роздивитися.

— Це не означає, що треба роздягатися посеред подвір'я!

Вона сердито жбурнула в мене чисту сорочку, ту саму, що Герда дала мені після вивиху. Я легко впіймав її однією рукою, але навіть не подумав одягати. Натомість повільно рушив до Маргарет, із цікавістю спостерігаючи, як вона напружується з кожним моїм кроком.

— Ти перша почала.

Я зупинився зовсім поруч і трохи нахилився до неї.

— Коли це? — здивовано перепитала вона, широко розплющивши свої блакитні очі.

— Коли показала мені свої ніжки.

Посмішка сама розтягнула мої губи.

— То зовсім інше!

Вона так обурилася, що навіть почала частіше дихати. Щоки палали дедалі сильніше, а в очах читалося щире бажання чимось у мене пожбурити.

— Та невже?

Я ледве стримував сміх.

— Ти ж лорд! Де твої манери?! — вигукнула вона, очевидно, не знайшовши кращого аргументу.

— Зараз я не лорд, — спокійно відповів я. — Я найманий робітник. Без титулу... без виховання...

Сам не знаю чому, але мій погляд на мить затримався на її губах. Я й не помічав раніше, які вони м'які на вигляд і рожеві, мов пелюстки півонії. Ця думка майнула так несподівано, що я мало не промовив це в голос.

— ...і без ліжка.

— І без здорового глузду, — миттю відрізала Маргарет.

Вона рішуче штовхнула мене долонею в груди. Сила удару була сміховинною, але я слухняно відступив на крок. Не дивлячись більше в мій бік, вона схопила кошик так різко, що той мало не перекинувся, і швидким кроком попрямувала стежкою до лісу.

Я нарешті натягнув сорочку, узяв другий кошик і рушив слідом, так і не позбувшись усмішки. Чомусь найбільше мене тішило навіть не те, що вдалося її піддражнити, а те, як кумедно вона червоніла щоразу, коли намагалася довести, що їй до мене немає жодного діла.