Розділ 36

— Ти геть розум загубила? — ще з порога вигукнула я, навіть не скинувши кошика з руки. — Замість того щоб узяти гроші, ти сказала йому рубати дрова?

Герда навіть не здригнулася. Вона спокійно стояла біля столу, повільно помішуючи відвар дерев'яною ложкою. Пара ліниво здіймалася над казанком, наповнюючи хижину знайомим запахом трав, а стара дивилася на мене  незворушно.

— Щось я більше не бачу охочих займатися цим.

Я обурено розвела руками.

— Ти могла сказати, щоб він прислав слуг...

Герда повільно поклала ложку на стіл і лише тоді підняла на мене очі. Її погляд раптом став таким суворим, що я мимоволі замовкла. За стільки років я добре навчилася впізнавати цей вираз обличчя. Зазвичай стара бурчала, жартувала або просто махала на мене рукою, але коли дивилася отак — спокійно, мовчки й трохи спідлоба, — означало, що я справді перегнула палицю.

— Дитино, коли будеш у моєму віці, робитимеш так, як сама захочеш. Але поки що я ще можу сама вирішувати, як мені робити.

Я відчула, як увесь запал кудись зник. Хотілося ще щось заперечити, але слова так і не зірвалися з язика. Я лише невдоволено підтиснула губи й опустила очі. Як би мені не хотілося довести свою правоту, сперечатися з Гердою в такому настрої було марно.

— А зараз іди віднеси хлопцеві води.

Вона знову повернулася до свого відвару, наче розмова вже давно закінчилася. Я ще кілька секунд мовчки стояла посеред хижини, сподіваючись, що стара передумає, але вона більше навіть не глянула в мій бік. Важко зітхнувши, я взяла зі столу глиняний глечик,міцно стиснувши його ручку, сховала невдоволення за натягнутою байдужістю й неохоче вийшла надвір.