Не топчіть мої барвінки мілорде!

Розділ 34

Нога вже майже не боліла. Я стояв посеред старого саду й дивився на барвінок, що давно перецвів, але й далі густим зеленим килимом вкривав землю. Здавалося, за цей тиждень його стало ще більше. Довгі пагони повзли між деревами, обплітали каміння, ховали старі стежки, ніби повільно відвойовували собі весь сад.

— І через що я тоді так розлютився? — пробурмотів я сам до себе, криво всміхнувшись. — Його ж тут сила-силенна.

Я неквапливо рушив уперед, уже не відкидаючи барвінок ногою, як того дня. Він, як і раніше, чіплявся за чоботи, обвивав халяви, плутався під ногами, але тепер чомусь зовсім мене не дратував. Навпаки, я мимоволі всміхнувся, пригадавши сердите обличчя Маргарет, її брудні щоки й те, як вона дивилася на мене, ніби я був найбільшим дурнем на світі. Я зробив іще крок, не дивлячись під ноги, й раптом земля підо мною зникла.

Світ на мить перекинувся догори дриґом.

Я не встиг нічого зрозуміти, як уже лежав на спині серед барвінку в ямі. Наді мною гойдалися верхівки старих дерев, а між їхнім гіллям повільно насувалися важкі дощові хмари. Кілька секунд я просто дивився в небо, намагаючись збагнути, що сталося, а тоді раптом усе склалося докупи.

— То ось куди ти тоді поділася...

Я не втримався й голосно розсміявся. Щиро. По-дитячому. Так, що сміх луною прокотився старим садом.

Стасія Мун

Подобається

#210 в Любовні романи
#21 в Романтична комедія
#3 в Історичний любовний роман

У тексті є: мелодія кохання, від ненависті до кохання та пристрасті, максимумхімії

Відредаговано: 26.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись