Розділ 33

Із самого ранку я вже встигла наносити води, розтопити піч і порозвішувати в хаті свіжі трави. Цьогорічне літо видалося дощовим, тому в хижині мало бути постійно тепло, аби вони добре висихали й не набиралися вологи. Герда трохи занедужала, тож я вирішила зайвий раз її не турбувати. Видоїла козу, замісила тісто на пироги, поставила його підходити, а сама взяла сокиру й вийшла надвір рубати дрова. 

Після нашої розмови із Семом минуло вже три дні, але він більше так і не прийшов. Спочатку я думала, що він просто образився й охолоне, як завжди, але подвір'я вперто залишалося порожнім. Тож і до зими, схоже, доведеться готуватися самій.

За пів години руки вже гули від утоми. Долоні пекли, а сокира з кожним ударом ставала дедалі важчою. Я з досадою встромила її в колоду, витерла піт із чола рукавом і повернулася до хижини саме вчасно, щоб посадити пироги до печі. У хаті пахло сирим тістом, молоком і сушеними травами, а жар від печі приємно обпікав щоки.

— Більше не рубай дрова, — тихо промовила Герда.

Я різко обернулася. Стара саме виходила зі своєї кімнати, тримаючись рукою за дверний одвірок. На ній була лише нічна сорочка, а бліде обличчя ще більше підкреслювало, що недуга не відступила.

— Ти чого встала? Іди лягай. Я все сама зроблю, — буркнула я, швидко підійшовши до неї.

— Важко мені лежати. Треба ноги трохи розім'яти.

Вона сперлася на мою руку, і я обережно провела її до стільця. Герда важко сіла, кілька разів перевела подих, а тоді уважно подивилася на мене.

— Щось Сема давно не видно.

Я саме нахилилася до печі, щоб перевірити пироги, тому відповіла не одразу.

— Він більше не прийде.

— О, то він усе-таки зізнався, — насмішкувато хмикнула стара.

Я випросталася, повільно зачинила заслінку печі й лише тоді повернулася до неї.

— Це безглуздо. Ми із Семом дружимо з самого дитинства. Він мені як старший брат, а він...

Слова самі застрягли в горлі. Я лише заклала руки в боки, важко зітхнула й безпорадно звела очі до стелі.

— Напевно, це моя вина, — тихо сказала Герда, дивлячись на мене зі співчуттям. — Ти ніколи не бачила, що таке кохання, тому й сприймала все по-дитячому, не помічаючи, як із роками його ставлення до тебе змінювалося.

Я повільно опустила погляд.

— Але моє до нього не змінилося. Невже заради цього варто псувати нашу дружбу?

Герда лише сумно всміхнулася.

— Ох, дитино... тобі ще багато чого доведеться зрозуміти в цьому житті.

Вона повільно підвелася зі стільця. Я хотіла допомогти, але стара лише ледь махнула рукою, показуючи, що впорається сама, і неквапливо пішла до своєї кімнати. Я ще довго дивилася їй услід, а тоді перевела погляд на піч, з якої вже починав долинати теплий запах свіжоспечених пирогів. Чомусь сьогодні навіть він не міг підняти мені настрій.