Розділ 31

Після лазні я нарешті ліг у тепле м'яке ліжко. Постіль була чистою, пахла свіжим милом і сонцем, ніби її щойно висушили надворі. Після ночі у тісній хижині мені мало б бути затишно, та сон чомусь не приходив. Я заплющив очі, глибоко вдихнув, але замість запаху мила чомусь хотілося знову відчути легкий аромат м'яти, який відчувався у її кімнаті.

 Я тихо фиркнув із самого себе. Дивні ж у мене сьогодні думки. Закинувши руки за голову, я втупився в стелю. Цікаво... Маргарет, напевно, зараз тішиться, що знову спить у своєму ліжку. А може, вона взагалі ще не повернулася й досі гуляє ярмарком разом із Семом. Я повільно перевернувся на бік і стиснув щелепи. От тільки цього мені ще бракувало, думати, де вона зараз і з ким.

На невеликому столику біля ліжка стояла вечеря, яку служниця принесла ще годину тому. Страва вже майже вистигла, але я так і не торкнувся її. Апетиту не було зовсім. Перед очима знову постала картина з подвір'я: Маргарет сміється, дивиться на Сема, вони про щось жваво розмовляють, ніби навколо більше нікого не існує. Вона так легко поводилася поруч із ним. Усміхалася. Жартувала. І було видно, що їй добре. Я різко перевернувся на спину й невдоволено втупився в стелю.

Та яка мені різниця? Вона вперта, зухвала, нечемна. Постійно сперечається, не слухає нікого, говорить усе, що заманеться, і взагалі поводиться зовсім не так, як личить порядній дівчині. Вона мене дратує. От і все. Просто я ніяк не можу звикнути до того, що мені довелося стільки часу провести поруч із такою... 

Я не договорив навіть подумки. Важко зітхнувши, я сів на ліжку, взяв зі столу склянку й зробив кілька ковтків холодної води. Нога все ще пульсувала після вивиху, але біль уже став терпимішим. Принаймні він був значно зрозуміліший за той безлад, що від самого ранку оселився в моїй голові.