Розділ 30

Я повернулася додому значно раніше, ніж планувала. Хотіла залишитися на ярмарку до самої ночі, побродити між рядами, послухати музик, подивитися на виступи мандрівних артистів і ще раз купити собі тих карамельних смаколиків. Та після розмови із Семом весь настрій кудись зник. Ходити самій серед натовпу зовсім не хотілося, а інших друзів, окрім нього, у мене ніколи й не було. Принаймні я завжди так думала. Як виявилося, Сем теж не вважав себе моїм другом.

На подвір'ї було тихо. Лише вітер легенько розгойдував гілки яблунь, а десь за хлівом невдоволено мекала коза. Я машинально ковзнула поглядом по подвір'ю й одразу помітила акуратно складені під сараєм дрова.

— Схоже, хтось перебісився, — хмикнула я сама до себе й, штовхнувши двері плечем, увійшла до хижини.

Герда сиділа за столом і дрібно різала сушені гриби. На всю кімнату стояв  різкий запах, я зморщила ніс ще з порога. Стара ж, здавалося, зовсім цього не помічала. Вона спокійно орудувала ножем. Ледь почувши, як рипнули двері, вона лише на мить підняла голову й ковзнула по мені поглядом.

— А ось і пропажа, — протягнула вона.

Я лише махнула рукою. Живіт бурчав так голосно, що мені було зовсім не до розмов. Від самого ранку в роті, крім солодощів, нічого не було, тому я одразу рушила до плити. Підняла кришку першого баняка — порожньо. Другого — теж нічого. Насупившись, я голосніше, ніж було потрібно, грюкнула кришкою й повернулася до Герди.

— А що, їсти зовсім нічого немає?

Стара навіть не здригнулася від гуркоту.

— А ти щось готувала?

Я невдоволено фиркнула.

— Я думала, ти не залишиш свого улюбленого лорда без вечері.

Останні слова я навмисне сказала трохи голосніше й перевела погляд на двері своєї кімнати.

— Можеш не кричати, його там немає, — спокійно відповіла Герда, не припиняючи різати гриби.

Я здивовано перевела погляд на двері, а тоді визирнула у вікно.

— Невже він справді пішов спати на сіно?

— Ні, він поїхав додому.

Я на мить завмерла, після чого усміхнулася.

— Ну хоч якісь хороші новини. І скільки ти з нього здерла за лікування?

— Усе, що взяла, — моє, — незворушно відповіла Герда, навіть бровою не повівши.

Я лише закотила очі. Сперечатися з нею було так само марно, як переконувати козу не жерти капусту. Діставши з полиці кухоль, я налила собі молока, відламала добрячий шмат свіжого хліба й сіла за стіл. Тільки тепер, коли в хаті було тихо, а попереду не чекало жодних несподіваних пригод, я відчула, як сильно втомилася. Хотілося просто поїсти, лягти у своє ліжко й більше сьогодні не думати ні про ярмарок, ні про дивну розмову із Семом, ні про лорда.