Розділ 28

— Тримай.

Сем простягнув мені карамельний смаколик, загорнутий у тоненький папір. Я радісно усміхнулася, швидко розгорнула його й одразу відкусила чималий шматочок. Солодка карамель приємно захрумтіла на зубах, і я примружилася від задоволення.

— Не поспішай, його в тебе ніхто не забере, — усміхнувся Сем, дивлячись, як я жадібно наминаю ласощі.

Я лише кивнула, але жувати повільніше навіть не збиралася. Навпаки, відкусила ще шматочок і, не звертаючи уваги на людей, які проходили повз, почала розглядати прилавки. На ярмарку було людно. Десь голосно торгувалися, десь лунала музика, діти бігали між рядами, а старенька бабуся неподалік продавала бурштинові прикраси. Я одразу нахилилася ближче до столу, взяла до рук невеличкий бурштиновий кулон і почала крутити його проти сонця.

— Маргарет... Я хотів тобі дещо сказати.

— М-м... Що саме? — промовила я з повним ротом, навіть не повертаючись до нього.

— Може, відійдемо до ставка? На човнах покатаємося?

— Ні. Ти ж знаєш, я не вмію плавати.

— Та я ж буду з тобою. Чого тобі боятися?

— Краще тут кажи.

Я нарешті обернулася до нього й одразу насупилася. Сем виглядав якось дивно. Щоки в нього були червоні, кінчики вух теж, а сам він стояв так рівно, ніби проковтнув держак від лопати. Я підвелася навшпиньки й, не довго думаючи, приклала долоню до його чола.

— Ти що, захворів?

Сем помітно здригнувся від мого дотику. Він так розгублено подивився на мене, що я вже майже вирішила, ніби в нього справді гарячка.

— Маргарет... ти мені подобаєшся.

Моя долоня повільно зісковзнула з його чола. Я ще кілька секунд мовчки дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи це якийсь невдалий жарт. Але Сем не сміявся. Навпаки, він дивився на мене так серйозно, що мені стало ніяково.

— Семе... Ти мені як брат...

— Перестань, — одразу перебив він мене. — Ми не брат із сестрою. І всі, окрім тебе, знають, що я закоханий у тебе.

Він зробив крок уперед, і я мимоволі відступила. Чомусь мені стало незручно. Раніше я ніколи не помічала, що Сем дивиться на мене саме так.

— Семе... Не роби так.

— Не робити так? Як саме? — його голос став глухішим. — Коли всі називають тебе відьмою й обходять десятою дорогою, я завжди поруч. Я завжди тебе захищаю.

— Тому я й думала, що ми друзі.

— Я хочу бути більше, ніж другом.

Він важко видихнув і ще кілька секунд мовчки дивився мені в очі, ніби шукав у них хоч якийсь натяк на надію. Потім його погляд раптом змінився.

— Це через нього?

Я нерозуміюче кліпнула.

— Через кого?

— Через того хлопця, що рубав дрова. Це через нього ти не хочеш бути зі мною?