Розділ 23

Я прокинувся рано-вранці від тихого шарудіння в сусідній кімнаті. Хтось човгав ногами по долівці, пересував відра, дзенькав глиняним посудом і щось неголосно мугикав собі під ніс.

— Сподіваюся, це Герда, — пробурмотів я й мимоволі засміявся з власної думки.

Вчорашній вечір чомусь раз у раз повертався в пам'ять. Маргарет із її збентеженим обличчям, дивним компліментом і поспішною втечею до кімнати Герди. Я провів долонею по волоссю, натягнув сорочку, штани й, спираючись на милицю, повільно вийшов із кімнати.

У хижині вже було тепло. У печі весело потріскували дрова, наповнюючи кімнату запахом свіжого тіста й диму. Герда стояла біля столу й вправно місила тісто. Почувши мої кроки, вона лише коротко глянула через плече.

— А я думала, лорди сплять до обіду.

— Не всі, — усміхнувся я.

Поки стара знову взялася до тіста, я сам того не помітив, як почав розглядати кімнату. Погляд ковзнув по столу, печі, лавці, вікну, а потім зупинився на дверях до кімнати Герди. Вони були прочинені, але всередині нікого не було.

— Вона вже надворі, козу доїть, — спокійно мовила Герда, навіть не повернувшись до мене.

Я відразу відвів погляд.

Відчуття було таке, ніби мене спіймали за чимось дуже непристойним.

— Сідай, — продовжила вона. — Почистиш яблука. Спечу пиріг. Із парним молоком саме смакуватиме.

— Не знав, що лікування в цій хижині треба ще й відпрацьовувати.

— А ти думав, тебе тут за гарні очі годуватимуть?

Я тихо засміявся й сів за стіл. Герда поставила переді мною миску яблук і невеликий ніж. 

Кілька хвилин у хижині панувала тиша. Було чути лише потріскування дров у печі, стукіт ножа по дошці та те, як Герда щось тихенько бурмотіла собі під ніс, замішуючи тісто.

— То виходить, Маргарет і Сем дружать із дитинства?

Запитання прозвучало настільки невимушено, що я й сам майже повірив, ніби поставив його випадково.

— Змалку одне одного знають, — відповіла Герда, не відриваючись від роботи. — Те сліпе дівчисько далі власного носа не бачить. Він і так до неї, і сяк, а вона все нічого не второпає.

Я підняв голову.

— Чого не второпає?

— Та того, що свататися він до неї хоче.

Ніж завмер у моїй руці. Я сам не помітив, як натиснув сильніше, і тонка смужка яблучної шкірки обірвалася. Усередині знову ворухнулося те саме дивне відчуття, яке не давало мені спокою від учорашнього вечора. Наче хтось без дозволу стиснув мене за ребра.

Двері відчинилися, і до хижини зайшла Маргарет із невеликим відерцем свіжого молока. Вона була рожева від ранкової прохолоди, кілька кучерів вибилися з коси й прилипли до щік. Спершу вона глянула на мене, потім перевела погляд на Герду й раптом так сильно закусила губу, що я насупився. Її плечі підозріло здригнулися, а в очах уже танцювали веселі іскорки.

— Доброго ранку, — чемно привіталася вона, але варто було їй ще раз подивитися в мій бік, як кутики її губ почали зрадницьки сіпатися.