Розділ 20

— Ох, який хороший парубок, — промовила Герда, уважно розглядаючи шматок м'яса, який приніс Сем. Вона покрутила його в руках, ніби досвідчений купець на ярмарку, а потім задоволено кивнула сама собі. — І дров нарубає, і води наносить, і такий гарний шматок м'яса приніс.

Я одразу зрозумів, про кого вона говорить, але нічого не відповів. Лише сильніше стиснув руків'я милиці. Дерево неприємно врізалося в долоню, та я вперто не послаблював хватки. Сам не знаю чому. Здавалося б, яке мені діло до того сільського хлопця? Але перед очима знову спливла картина, як він стояв біля Маргарет, нахилившись до неї ближче, ніж дозволяла проста ввічливість, а вона сміялася так легко й невимушено.

— Дурне дівчисько, — продовжувала Герда, відкладаючи м'ясо на стіл. — Вийшла б за нього та й горя не знала.

Я відчув, як плечі самі собою напружилися.

Вийшла б за нього.

Дивно, але саме ці слова неприємно кольнули десь усередині. Я навіть не одразу зрозумів чому. Хіба це не найприродніше, що могло статися? Гарний сільський хлопець, добра дівчина, знайомі з дитинства. Такі шлюби траплялися щодня. Але чомусь від цієї думки настрій став ще гіршим.

Саме в цю мить двері відчинилися, і до хижини зайшла Маргарет. Її щоки ще трохи рожевіли після роботи надворі, кілька кучерів вибилися з коси й прилипли до скронь. Вона ковзнула по мені коротким поглядом і одразу відвернулася, наче мене тут узагалі не було. Від цього я несподівано насупився.

Схоже, я все ж таки її образив.

Ця думка промайнула в голові так швидко, що я одразу спробував її відігнати.

І яка мені до того справа?

— Я саме говорила лорду, який чудовий чоловік вийшов би із Сема, — незворушно повідомила Герда, ніби продовжувала розмову, яку ніхто не переривав.

Я підвів голову.

Чомусь дивився не на стару.

На Маргарет.

Спершу вона кліпнула. Потім здивовано витріщилася на Герду. А за мить її обличчя так кумедно змінилося, що я ледь не розсміявся раніше за неї.

— Ти вирішила посватати Сема лорду?

Маргарет зігнулася навпіл від сміху, схопившись рукою за край столу. Її плечі здригалися, а по щоках уже котилися сльози. Вона намагалася щось сказати, але лише ще більше сміялася, ледве переводячи подих.

— Сем і лорд Гордер... Ой, не можу...

Герда закотила очі так виразно, що я мимоволі усміхнувся.

— Я ж кажу — дурне дівчисько.

Маргарет ще кілька секунд безуспішно намагалася заспокоїтися. Вона витерла очі рукавом, глибоко вдихнула, але щойно подивилася на мене, як її знову розібрав сміх.

— Парубок до неї клинці підбиває, а вона не бачить далі власного носа, — підсумувала Герда й похитала головою так, ніби давно втратила надію на здоровий глузд молодшого покоління.

— Хто? Сем?

Маргарет нарешті випросталася й витріщилася на стару з таким щирим подивом, що навіть я повірив: вона справді нічого не помічає.

— Не вигадуй. Він мені як старший брат.

Вона махнула рукою й фиркнула.

— Теж мені жениха знайшла.

Герда лише пирхнула у відповідь і заходилася перекладати трави на столі, а Маргарет усе ще усміхалася, похитуючи головою, ніби згадка про Сема в ролі її нареченого була найсмішнішим жартом року.

І саме тоді я відчув, що неприємний вузол десь під ребрами раптом послабшав. Наче хтось непомітно зняв із грудей важкий камінь. Я навіть сам не зрозумів, у яку мить це сталося. Можливо, коли вона розсміялася. Можливо, коли назвала того хлопця братом. А може, ще раніше.

Я лише сидів біля каміна, дивився на її розчервоніле від сміху обличчя й ловив себе на тому, що мимоволі усміхаюся у відповідь.

Звісно, це не мало жодного стосунку до Маргарет.

Абсолютно жодного.