Розділ 18

Я кілька разів гукнув Маргарет, щоб вона допомогла мені вийти з лазні, але вона мене не чула. Або дуже вдало вдавала, що не чує.

І якщо бути чесним, я не міг її за це звинувачувати.

Даремно я ляпнув ті слова.

У пам'яті одразу сплив її обурений погляд і почервонілі щоки.

Дивись не закохайся, грязнуле.

Я важко зітхнув і потер перенісся.

Що взагалі на мене найшло?

Коли вона стояла так близько, дивлячись на мене своїми великими блакитними очима з-під довгих вій, я раптом відчув якесь дивне хвилювання. Не страх, не збентеження і навіть не роздратування. Щось зовсім інше. На одну коротку мить мені захотілося притягнути її ближче, а потім мій язик, як завжди, вирішив остаточно зіпсувати ситуацію.

— Блискуче, Гордере, — пробурмотів я собі під ніс. — Просто блискуче.

Спираючись на милицю та підтримуючись за стіну, я повільно підвівся. Нога все ще боліла, хоча вже не так сильно, як кілька годин тому. Зате гордість почувалася значно гірше. Повільно, крок за кроком, я дістався дверей лазні й відчинив їх, уже збираючись покликати Маргарет ще раз.

Але слова так і застрягли в горлі.

Біля самого краю галявини, там, де починалася лісова стежка, стояла Маргарет. Вона про щось розмовляла з якимось хлопцем і так голосно сміялася, що її сміх було чути навіть звідси. Я мимоволі завмер, спершись плечем об дверний одвірок.

Хлопець був високий, кремезний і, судячи з усього, добре знайомий із нею. Він стояв надто близько. Нахилявся до неї під час розмови. Усміхався кожному її слову. А Маргарет усміхалася у відповідь.

Не так, як мені.

Не тією кривою насмішкуватою усмішкою, яку я вже встиг зненавидіти.

Вона сміялася щиро, легко, невимушено.

Час від часу жартома штовхала його плечем або хапала за рукав, а той дивився на неї таким поглядом, що навіть сліпий зрозумів би, в чому справа.

Я сам не помітив, як сильніше стиснув руків'я милиці.

Дивне неприємне відчуття повільно розливалося десь під ребрами. Воно було схоже на роздратування, але водночас і ні. Наче я бачив щось, що мені зовсім не подобалося, хоча й не мав жодного права через це сердитися.

Зрештою хлопець попрощався й рушив дорогою до села. Маргарет ще якийсь час дивилася йому вслід, після чого розвернулася  до хижини. Саме тоді я нарешті змусив себе рушити з місця.

— Ти що, почекати не міг? — сердито вигукнула вона, щойно помітила мене. — Ще не вистачало, щоб ти впав і мені довелося прати ще більше одягу.

Зазвичай я б неодмінно щось відповів. Напевно, навіть посперечався б. Але зараз чомусь не хотілося.

Я мовчки продовжив іти вперед.

— Ти що, язика проковтнув?

Вона швидко наздогнала мене й стала попереду, змушуючи зупинитися. На її обличчі читалося щире нерозуміння.

— Відійди.

Мій голос прозвучав сухо.

Маргарет насупилася.

— Тебе який ґедзь укусив? Давай допоможу.

Вона зробила крок ближче й потягнулася до моєї руки, але я відсторонився й продовжив шкутильгати до хижини. Це було дурнеfQ6 рішення. Уже за кілька кроків нога відгукнулася таким болем, що я ледь не вилаявся вголос. Здавалося, ниє кожна кістка, кожен м'яз і кожен суглоб окремо.

— Та що з тобою?!

У її голосі вже звучало не роздратування, а справжнє обурення.

Я стиснув зуби так сильно, що аж заболіла щелепа.

— Я сам можу ходити. Мені не треба прислужувати.

Сказавши це, я відчинив двері й увійшов усередину.

Лише опустившись на стілець біля каміна, я нарешті дозволив собі видихнути. Неприємне відчуття нікуди не зникло. Навпаки, тепер воно стало ще сильнішим.

І найбільше мене дратувало те, що я зовсім не розумів його причини.

Адже яке мені діло до того, з ким Маргарет сміється біля власного будинку?

Абсолютно ніякого.