Розділ 16

— І чого ти такий важкий?

Я невдоволено поправила його руку на своєму плечі й потягнула далі стежкою до лазні. Весь його зріст і шляхетне виховання зараз звелися до того, що він навалювався на мене всією своєю вагою й заважав нормально йти.

— А ти завжди так багато бурчиш?

У його голосі почувся сміх. Я вже збиралася відповісти щось особливо дошкульне, але Каспіан раптом зупинився. Довелося зупинитися й мені. Піднявши голову, я зустрілася з ним поглядом і одразу насторожилася.

— Можливо, укладемо перемир'я?

На його губах з'явилася усмішка.

Не та самовдоволена посмішка, яку мені вже хотілося стерти з його обличчя лопатою. Інша. Спокійна. Навіть трохи щира.

Я сама не зрозуміла, чому раптом затримала на ньому погляд довше, ніж слід. Може, через очі. Вони були напрочуд яскравими на сонці. А може, через волосся, яке після падіння зовсім розтріпалося й тепер недбало спадало на чоло. Чи через те, що без сюртука й краватки він виглядав молодшим і зовсім не таким пихатим, як зазвичай.

Усвідомивши, що вже якийсь час просто стою й розглядаю його, я різко насупилася.

— І чого ти такий добренький?

Каспіан тихо засміявся й трохи нахилив голову набік.

— Самій не набридло постійно зі мною сперечатися?

Він грайливо підняв брову, і від цього простого жесту я раптом відчула дивне тепло десь під ребрами. Щоки миттєво стали гарячими.

Прокляття.

— Ми можемо продовжити сваритися, — спокійно вів далі він, наче зовсім не помічав, яку внутрішню боротьбу я зараз веду. — А можемо провести ці кілька днів спокійніше.

— Легко тобі говорити. Не ти мені прислуговуєш.

Я фиркнула й спробувала зробити крок назад, бажаючи відновити хоча б якусь безпечну відстань між нами. Але щойно я поворухнулася, його рука сильніше стиснула моє плече. Рух був зовсім легким, майже мимовільним, та я все одно завмерла.

— Не тікай. Я впаду.

Сказано це було зовсім спокійно, тихо.

Від того стало тільки гірше.

Каспіан стояв надто близько. Настільки близько, що я бачила сонячні відблиски в його очах і відчувала тепло його долоні крізь тканину сукні. На якусь мить мені навіть здалося, що я забула, як нормально дихати.

Його погляд повільно ковзнув по моєму обличчю.

Я остаточно занервувала.

А тоді цей негідник раптом широко посміхнувся.

Усередині все миттєво насторожилося.

— Дивись не закохайся, грязнуле.

І все.

Усе дивне тепло, уся незрозуміла розгубленість і всі дурні думки зникли так швидко, ніби їх ніколи й не було.

Натомість повернулося старе добре обурення.

— Я? В тебе?

Я так різко відсахнулася, що він мало не втратив рівновагу.

— В такого напищеного павича? Ще чого!

Обурення остаточно повернуло мені здоровий глузд. Я фиркнула, різко розвернулася й потягнула його за собою до дверей лазні, навіть не намагаючись приховати свого роздратування.

— Я пожартував, заспокойся.

— Гумор у тебе такий самий жахливий, як і ти.

Дійшовши до дверей, я рвучко відчинила їх і майже втягнула його всередину.

Потім відступила на крок, схрестила руки на грудях і сердито подивилася на Каспіана.

— Купайся.

Я вийшла, мені потрібно було кілька хвилин на самоті, щоб зрозуміти, чому від однієї його усмішки я раптом поводилася як повна дурепа.