Розділ 15

Я продовжував сидіти посеред кімнати. Болото на одязі поступово підсихало, але нога все ще неприємно пульсувала. Зітхнувши, я послабив краватку, а потім зовсім стягнув її разом із сюртуком і кинув на підлогу біля стільця. 

— Що ж, мені б не завадило помитися, — пробурмотів я собі під ніс, оглядаючи невелику хижину. — Хоча сумніваюся, що тут є ванна.

Саме в цю мить двері відчинилися, і до кімнати повернулася Герда з мильницею та складеними рушниками в руках.

— І куди вже поділося це шкідливе дівчисько? — пробурчала вона, озираючись навколо.

Потім стара перевела погляд на мене й простягнула мильницю.

— Тримай.

Я слухняно взяв її.

— Маргарет! Іди допоможи лорду дійти до лазні!

Я здивовано підняв брови.

— О, то у вас є лазня?

— А ти думав, ми не миємося? — хмикнула Герда.

Вона вже рушила до дверей, які вели до кімнати Маргарет.

— Ні, просто...

— Маргарет!

— Та чого ти репетуєш?

Двері відчинилися, і в прорізі з'явилося невдоволене обличчя дівчини. Судячи з виразу її обличчя, вона зовсім не збиралася виходити.

— Я сказала, щоб ти допомогла лорду.

Маргарет заплющила очі й важко зітхнула.

— І за що мені ця кара?

Вона неохоче попрямувала до мене, ніби йшла  на власну страту.

— Чого розсівся? Вставай. Купатися підеш, бо від тебе смердить болотом.

Я насупився.

— У мене немає чистого одягу.

— Я вже приготувала тобі одяг. Старий, але міцний, — відгукнулася Герда, риючись серед своїх баночок і торбинок.

Маргарет тим часом нахилилася до мене й без особливих церемоній закинула мою руку собі на плечі. Я сперся на милицю з іншого боку й обережно підвівся на ноги.

Від неї пахло м'ятою.

Тим самим запахом, який наповнював усю хижину.

Її плече виявилося значно міцнішим, ніж можна було подумати, дивлячись на неї.

— Чого завмер? Пішли.

Вона невдоволено фиркнула й смикнула мене вперед.

Я лише закотив очі.

Дивно.

Ще вчора я був готовий вигнати її зі старого саду, а сьогодні ця дівчина буквально не дає мені впасти.

Світ інколи мав дуже дивне почуття гумору.