Розділ 11

Хижина була невеликою, але напрочуд затишною. Усередині панувало тепло, а в повітрі стояв густий аромат сушених трав. Найвиразніше відчувалася м'ята. Її свіжий запах ніби розтікався кімнатою й дивним чином заспокоював. Після болота, мокрого лісу й пекучого болю в нозі я вперше за останню годину відчув, як напруга потроху відступає.

У каміні тихо потріскував вогонь. На масивному дерев'яному столі стояв круглий буханець свіжоспеченого хліба, накритий рушником, а поруч глиняний глек з молоком. Теплий запах випічки майже перемагав м'яту. Шлунок одразу зрадницьки стиснувся від голоду. Можу поклястися, що лише від самого запаху вже відчував на язиці смак хрусткої скоринки.

— Сади його сюди, — скомандувала Герда, вказуючи на стілець неподалік від каміна.

Томас допоміг мені дістатися до нього. Я ледве стримав стогін, коли довелося спертися на травмовану ногу.

— А тепер треба наносити води з колодязя, щоб відмити його від болота.

Мені було байдуже, що саме стара збирається зі мною робити. Якщо для цього потрібно було облити мене десятьма відрами води, я був готовий погодитися. Аби тільки цей біль нарешті припинився.

— А де колодязь? — запитав Томас.

— Ходи, покажу.

Герда попрямувала до дверей, але вже на порозі озирнулася.

— Відер багато знадобиться. І дров треба наколоти. І курям зерна підсипати. І парканчик біля городу підправити...

Вона продовжувала перелічувати справи, а Томас ішов за нею з таким виглядом, ніби усвідомив, що щойно потрапив у добре сплановану пастку.

Двері зачинилися.

Голоси стихли.

Я не втримав усмішки.

Схоже, Герда вирішила використати мого слугу для всієї роботи, яку відкладала останні кілька тижнів.

У хижині запанувала тиша. Лише вогонь потріскував у каміні та зрідка поскрипували дерев'яні стіни. Не маючи чим зайнятися, я почав уважніше розглядати помешкання. Зі стелі звисали пучки сушених трав, під вікнами стояли полиці, заставлені баночками, пляшечками й якимись дивними корінцями. Деякі з них виглядали настільки підозріло, що я волів би не знати, для чого вони призначені.

Навпроти мене були двері, які, очевидно, вели до спальні Герди. Ліворуч я помітив ще одні. Отже, хижина була значно більшою, ніж здавалася зовні. Дивно. Ззовні вона виглядала такою маленькою, що я б поклявся: усередині не знайшлося б місця навіть для двох людей.

Я саме намагався вгадати, що може бути за другими дверима, коли почув тихий скрип.

Моя голова мимоволі повернулася на звук.

Двері відчинилися.

І я завмер.

З кімнати вийшла Маргарет.

На ній була проста світла сорочка, а кучеряве волосся спадало на плечі темними хвилями. Здавалося, вона теж не очікувала когось побачити, бо спочатку дивилася кудись убік, поправляючи рукав.

Потім її погляд ковзнув до мене.

Маргарет завмерла так само різко, як і я.

Кілька секунд ми просто дивилися одне на одного.