Прокляття, залишене у спадок. Анастасія Чепіжко

Рецензія, за яку можна отримати родове прокляття

1. Враження читача

Починається твір як легка любовна містика. Ми знайомимся з героями, проходимо їхніми тропами, поринаємо в теплу і приємну атмосферу романтичної оповіді з елементами містики. Потім плавно переходимо до реїнкарнації та поглиблення історії. А потім, як відро холодної води, отримуємо в обличчя справжній містичний хорор. Відчуття раптового удару під дих не полишило мене до кінця книги. Авторка пропонує розплутати історію реїнкарнацій відьми та інквізитора, що дійсно чіпляє.

2. Враження автора. Сильні боки:

Відсутність штампів. Авторка веде читача знайомими тропами, але уникає повторюваності. Наче все те саме, але крізь призму аутентичності.

Легкість, яка лякає. Стиль подачі жахливих моментів залишається буденним. Я свідомо записую це в сильні боки, бо це "БУДЕННІСТЬ ЗЛА". Стає справді лячно.

Процес перетворення на оце "Буденне зло" заслуговує на окрему рецензію, але не буду спойлерити.

3. Враження автора. Слабкі боки:

Категорізація та вікові обмеження. На мій погляд, це: містика - любовне фентезі. А сцена згвалтування, описана кількома реченнями, але доволі відверто, потребує обмеження 18+.

Зневага до деталей. Якщо вже авторка хотіла додати історичності своєму твору, вказавши реальні місця та часові періоди, то хотілося би побачити й історичний побут і атмосферу. Але ми бачимо осіб 17-го сторіччя, які "отримують інформацію" та взагалі нічим не відрізняються від сучасників. 

Я не кажу, що цей твір потребує історичної достовірності. Насправді - взагалі не потребує. Можна було б зробити відсилку на якесь "неопізнане середньовіччя".  Назву "Львів" у цьому творі можна змінити на "Ліон" і нічого від того не зміниться. 

Те саме й про Карпати. Хотілося б побачити якийсь місцевий колорит. Але...

"Чорний кіт стрибає в обличчя критику і видряпує очі. Кінець рецензії."