Розділ 23: Фінал Першого Етапу та Професійні Кроки

23.1. Успішне завершення навчання

Завершальні місяці навчання для мене були в книжках. Усі попередні драми лишилися позаду, змінившись на дорогоцінні уроки. Моя енергія була суцільно спрямована на академічні успіхи та акторські здібності. І ось кульмінація — захист дипломної роботи. Це було не просто завдання, а можливість продемонструвати всі свої здобутки, весь той шлях, який я пройшла. Я відчувала невелике хвилювання, але водночас і фантастичну впевненість у своїх силах. Моя дипломна робота була постановкою уривка з сучасної української п'єси, де я зайняла головну роль. Я вклалася на повну силу, застосовуючи весь свій досвід, усі емоції, які подолала. Мій виступ був щирим, глибоким і, як мені здавалося, дуже переконливим. Викладачі, серед яких був і пан Степан, уважно спостерігали. Після мого виступу в аудиторії пролунали оплески. Комісія була приголомшена.

— Гордієнко, це було променисте! — викрикнув один з членів комісії. — Ваша гра була особливою, ви представили не лише здібності, а й глибоке розуміння матеріалу та персонажа.

Я благополучно склала всі останні іспити та захистила дипломну роботу на найвищий бал. Це був момент мого власний тріумфу, підтвердження того, що я вибрала саме той шлях. Усі сумніви, усі труднощі, усі сльози — все це було позаду. Я відчувала величезну гідність за свої досягнення.

23.2. Перші проби та кастинги

З дипломом в руках я відчула, що університетський етап життя закінчено. Тепер наступив час для перших професійних кроків. Я почала наполегливо ходити на кастинги та проби, усвідомлюючи, що це реалії акторської професії. Це був нещодавно з'явившийся світ, наповнений не лише спроможністю, а й викликів. Конкуренція була божевільною. Десятки, а то й сотні акторів відвідували одні й ті ж прослуховування. Деякі режисери були надто різкими, інші — незацікавленими. Але я старалася йти далі. Моя упертість та віра в себе, які я здобула після всіх пережитих драм, стали моїми головними козирями. Я розуміла, що кожна відмова — це не вирок. В один прекрасний день, мені подзвонили. Це був режисер незалежного театру, на проби до якого я йшла кілька тижнів тому.

— Віко, привіт! — промовив він. — Пам'ятаєш, ти приходила до нас на кастинг? Ми постановили рішення запропонувати тобі роль. Вона невеличка, але дуже характерна. Ти підходиш ідеально.

Моє серце забилося швидше. Це була моя перша роль в житті! Хай і не головна, але це був здоровенний крок уперед. Це підтвердило, що мої зусилля не були марними, і що я роблю все вірно. Це було дуже хвилююче, свідомо і неймовірно надихаюче.

23.3. Підтримка та прощання з універом

Мої перші професійні успіхи та благополучне завершення навчання я, безперечно, святкувала з моїми справжніми подругами. Ми зібралися в нашій кімнаті в гуртожитку, яка бачила так багато сліз, сміху та відвертих розмов.

— Віко, ми всі в тебе вірили! — радісно крикнула Мілана, обіймаючи мене. — Ти наша маленька зіронька!

— Я завжди знала, що ти маєш величезний талант. - Софія посміхалася.

Настя та Маша теж приєдналися до привітань. Це був не просто вечір святкування, це був момент прощання з першим, та дуже важливим етапом мого життя. Попереду було вже доросле, самостійне життя, нові виклики та невідомі емоції. Наш випускний вечір був ну дуже емоційним. Ми обіймалися, плакали, сміялися, ділилися мріями, обіцяли завжди тримати зв'язок. Я розглядала обличчя своїх подруг, кожне з яких стало для мене таким... рідним. Ми разом минули через стільки всього: драми, розчарування, зради, сльози, але й радість, підтримку та перемоги. І за це я була їм вдячна, за те що вони мене підтримали, навіть тоді коли я була не права. Я зрозуміла, що фізично ми, можливо, роз'їдемося, кожен піде своїми стопами. Але дружба, яку ми збудували разом, збережеться. Вона була основою мого нового, особистого життя. Ми були готові до нового етапу, усвідомлюючи, що зв'язок між нами — це те, що ми пронесемо через усе життя.