Розділ 15: Таємниці та Підозри

15.1. Поцілунок розбурхує

Поцілунок із Сашею Ковальчуком став для мене, Віки, особисто справжнім вибухом, що розірвав звичний світ на кровожадні шматки. Я не могла викинути його з думок. Кожна думка металася між ейфорією від несподіваної близькості та гострим страхом, що це може призвести до ще більшого болю та розчарування. "Що це було? Що він хотів цим сказати?" — ці питання безперервно кружляли в моїй голові день і ніч. Хвилину і секунду. Для мене це не був просто цілунок. Він був сповнений такої пристрасті, такого відчаю, що я відчувала його до глибини п’ятки. Я перебирала в пам'яті кожен момент, кожну секунду, намагаючись знайти відповідь на ці питання. Можливо, це було щиро? Можливо, він теж щось відчуває? Ця думка викликала хвилю тепла в грудях. Але відповіді не було. Ні однієї правильної. Я не могла нічого нормального сказати. Але ж за нею одразу слідував холодний душ реальності. "А якщо це просто наіграна сцена? Якщо він маніпулює мною, як казали мої подруги? Після того, як він фліртував з Анною? Або це просто був момент розслаблення, і для нього це нічого не означає?" Ці думки роз'їдали мене душевно. Я знала, що він важкий на дух, що він може бути токсиком. Але щось у цьому поцілунку було настільки справжнім, що я не могла від цього відійти. Коли я йшла коридором універу, кожен куток нагадував мені про нього. Про його посмішку. Його дотик. Моє серце шалено стукало щоразу, коли я думала, що можу його зустріти на своєму шляху. Це було схоже на якесь захворювання, від якої немає і не буде ліків. Я була на межі, розриваючись між бажанням повірити в те, що це щось більше, і страхом, що це лише чергова ілюзія, яка принесе мені ще більше розчарувань.

15.2. Дивна поведінка Саші

Після того поцілунку поведінка Саші стала ще більш загадковою і непередбачуваною. Бачили б ви його. Він суцільний, ходячий ребус. Розгадати його це ще те завдання з зірочкою. Одного ранку, коли ми випадково зіткнулися в коридорі, він кинув на мене такий холодний, пронизуючий, відсторонений погляд, ніби нічого й між нами не було. Ніколи. Його обличчя було непроникним, і я відчула, як мене огортає зневіра. "Невже для нього реально це нічого не означало?" — промайнуло в думці. Але вже наступного дня, на репетиції, коли я билася з важкою емоційною сценою, він підійшов до мене. Його тон був тихим, майже ніжним. Це так розслабляло.
— Ти сугубо жмеш на себе, Віко, — пробурмотів він, і я відчула тепло його дихання біля свого вуха. — Іноді треба просто відпустити себе. Дозволь емоціям бути, не контролюй їх хоча б тут.
Його слова були такими вчасними, такими розумними, що я аж затремтіла. Це був той самий Саша, який міг бути фантастично чуйним. Його очі зустрілися з моїми, і в них промайнула та сама глибина, що й під час поцілунку. Однак, незабаром він знову відсторонився від мене. Він міг ігнорити мене цілий день, а потім кинути якийсь цікавий погляд. Я відчувала, що за його поведінкою щось стоїть. Він ніби боровся з чимось внутрішнім, але я не могла зрозуміти, що саме. Декілька разів я почула уривки його розмов. Одного разу, коли він торочив по телефону, я краєм вуха почула, як він мовить: "...ні, я не можу до неї поїхати... це занадто небезпечно... вона мене не зрозуміє...". Хто ще така "вона"? Про що він говорить? Щось у його минулому, напевно, тримало його, не дозволяло бути повністю відкритим. Це були лише натяки, але вони посилювали моє припущення, що його загадковість – це не просто характер, а прихована таємниця в минулому.

15.3. Підозри щодо Влада

Одночасно з дивною поведінкою Саші, мої підозри щодо Влада лише усилювалися. Його "супер турбота" та "щирість" здавалися мені частиною ретельно спланованої схеми. Я вже не могла ігнорувати ті дзвоники, які були раніше. Я стала ретельно спостерігати за Владом. Колись я побачила, як він сидів у кав'ярні з якимось хлопцем у діловому костюмі, що виглядав дуже відповідально. Їхня розмова була приглушеною, але я помітила, що Влад передає йому якісь папери. Потім чоловік передав йому конверт. Влад помітив мене, і його обличчя одразу ж змінилося. Він посміхнувся, але його посмішка здалася мені максимально штучною. Знову повторюсь, це було дуже видно.
— Віко! — вигукнув він. — Привітик! Я тут обговорював з партнером наш наступний проєкт! Дуже багатообіцяюче!
Я кивнула, але щось у моїй душі вже не вірило. "Партнер"? І якісь папери? А потім, я випадково почула його розмову по телефону, коли він думав, що нікого немає поруч.
— ...Звісно, звісно, вона повірила в мою "щирість"… Ну, звісно, я ж хороший актор! Вона так безпорадно ведеться на ці вчинки... Вона думає, що я її постійно "рятую"… Це прекрасно, тепер вона в мене на гачку. Скоро схема буде повністю завершена…
Його слова проникли в саме серце, як кинджал. "Повірила"? "На гачку"? "Схема"? Це було підтвердженням моїх найгірших підозр. Його турбота, його скажімо так "допомога" — все це було компонентом його безпощадної гри. Він був не просто маніпулятором, він був зрадником. І це було гірко. Але чому саме я? Яка для нього вигода? Дуже багато питань, неймовірно мало відповідей.