Розділ 14: Проблеми Навчання та Перші Поцілунки

14.1. Проблеми в навчанні

Душевне безладдя, спричинений чотирикутником Влад-Саша-Анна-Я, почав сильно впливати на моє навчання. Я завжди була перфекціоністкою і звикла до ідеальних результатів, раптом почала почувати гігантський тиск. Думки постійно кружляли навколо цього турецького серіалу, замість того, щоб зосередитись на лекціях чи репетиціях. Одного дня, на парі з історії театру, я мала віддати аналіз складної постановки. Я підготовлювалась до цього днями та ночами, але мозок відмовлявся працювати нормально. Під час презентації я постійно збивалася, забувала важливі деталі, плуталася у словах. Це був справжній кошмар. Пан Степан дивився на мене з розчаруванням.
— Гордієнко, Гордієнко, я неочікував такого від вас, — його голос був спокійним, але його слова різали гірше за перець гострий. — Ваша робота цього разу не відповідає вашому роумового рівню. Дуже розчарований вами.
Я отримала погану оцінку від себе. Це був прямий удар по моїй самооцінці. Я ніколи до цього не отримувала таких від себе оцінок. Мій ідеальний всесвіт трощився по всіх фронтах. Ця проблема в навчанні додала ще більше стресу до моїх особистих драм, і я відчувала себе розчавленою. Режисерка робила мені постійні грубі зауваження, а я просто кивала, не в змозі опанувати себе. Це було боляче. Це просто жах. На репетиціях теж не клеїлося все. Я не могла зібратися. Таке відчуття ніби я на полі бою, я проти цих драм. І ніби драма перемагає. Результат на очах. .

14.2. "Випадковий" поцілунок з Сашею

Після ще одного провалу на парі я відчувала себе розчавленою. Сльози підступали до очей, я просто втомилася від цього. Мені хотілося просто зникнути. Ні, я не якась нюня або плакса, але це так все дратує, то я вже не витримую. Я попрямувала до старого синтезатора в аудиторії. Хотілося просто посидіти наодинці. Я зайшла в аудиторію. Там був Саша. Він сидів за синтезатором, його пальці легенько торкалися клавіш, але він не грав. Він просто сидів, занурений у свої думки. Аудиторія була порожньою, лише ми вдвох. Він підняв голову, помітив мене. Його обличчя було втомленим, але в очах не було тієї зверхності чи холоду. Лише якась… печаль чи біль....
— Гордієнко, — прошепотів він. — Щось сталося?
— Так сталося, — пробурмотіла я, і мій голос зрадницьки затремтів. — Я завалила проєкт. Все валиться з рук. І… і це все дуже складно.
Я не стрималася, і одна сльоза скотилася по моїй щоці. Це було так незвично для мене – показувати свою біль, так ще й перед хлопцем. Саша дивився на мене. Його погляд був таким уважним, таким розуміючим. Він повільно підійнявся і підійшов до мене. Він простягнув свою руку і обережно витер сльозу з моєї щоки. Його дотики були ніжними, теплими. Його очі зустрілися з моїми. У них була така глибинна краса, така щирість, що я забула про все на світі. Між нами спалахнула іскра, яка здавалася неминучою. Він нахилився. Його подихи були теплими на моїх губах. А потім він поцілував мене. Це був не ідеальний поцілунок, як завжди. Він був трохи незграбним, трохи поспішним, але сповненим такої пристрасті, такого бажання, що я відчула, як мої коліна підкошуються. Це був поцілунок, який розчинив усі мої сумніви, усі мої заперечення проти нього. Я відповіла на нього, повністю віддаючись цьому моменту, цій несподіваній близькості. Його дотик – був ніжним, але водночас впевненим. Коли він відійшов, ми обидва задихалися. Я дивилася на нього, шокована, розгублена. Що це тільки що було? Після всього цього він мене поцілував? Після Анни? Після його холоду та ревнощів? Цей поцілунок змінив усе. Він був, можливо, найліпшим фейлом у моєму житті.

14.3. Наслідки та сумніви
 

Я повернулася до гуртожитку, ніби уві сні. Мої губи все ще відчували його дотик, а це серце... шалено калатало. Я зайшла до кімнати, і дівчата одразу ж помітили мій стан.
— Віко? Ти що, побачила лисого мужика без одягу?? — запитала збентежено Настя.
— Ну так що сталося? — Мілана підійшла ближче, її обличчя було стурбованим. — Ти вся бліда. На тобі лиця немає!
— Він… він мене поцілував, — прокукурікала я.
Тепер панувала тиша. Настя широко відкрила свої гарні очі. Мілана вдарила себе рукою по лицю, а Софія лише ледь помітно кивнула, ніби завжди це знала.
— Хто це "він"? Тільки не кажи, що Влад? — нарешті спитала Настя.
— Ні, — я відмовила. — Саша.
— О ні, краще б ти побачила голого, лисого мужика. — Серйозно сказала Настя.
— Що-що?! Я погано розчула, повтори. Саша Ковальчук?! Після всієї цієї ситуації?! Після того, як він з твоєю сестрою фліртував напряму?! Після того, як він тебе ігнорував та з холодом спілкувався?! Це ж повний капець! Віко, ти ж розумна дівчинка ти повинна розуміти, що це просто маніпуляція! Він тебе використовує! - Мілана вибухнула
— Ні, це було… це було так щиро. Я уловила… - Я відчувала, як її слова ранять.
— Віко, будь обережна. Я розумію, що ти відчуваєш до нього щось. Але Саша він випадковий. Цей поцілунок, можливо, для нього нічого й не значить. Або це його спосіб загасити біль, тобто скориставшись тобою. Ти маєш бути дуже обережною. Не довіряй йому наосліп. - Софія підійшла до мене, її обличчя було серйозним.
Я була шокована і розгублена. Що це означає? Після всього його поганого ставлення до мене, після його особливої уваги до Анни, він просто взяв і розцілував мене? Це було так тупоо! І водночас… я не могла заперечити, що цей поцілунок перевернув мій світ догори дном. Мені було приємно і водночас неприємно. Коротше, мене дуже складно стало розуміти..