Розділ 11: Непрості Відносини та Перші Зради

11.1. Зближення з Владом

Після запеклих суперечок із подругами щодо Саші, я відчувала себе змореною. Їхні застороги, хоча й були сповнені турботи, лише посилили мою внутрішню війну. І саме в цей період, коли я була найбільш вразливою та заплутаною, Влад знову активізувався, але цього разу його методи були більш… непомітними. Він перестав публічно якось до мене фліртувати. Якось я затрималася в аудиторії, намагаючись доробити частину завдання з акторської майстерності. Було вже надмірно пізно, і світло в коридорі згасло. Раптом, у дверях з'явився Влад.
— Віко? Ти ще тут? — його голос був спокійним, без зайвого напору. — Я проходив повз і помітив світло. В тебе все порядку?
— Та, намагаюся доробити. Застрягла трохи. - Я здригнулася від несподіванки.
— Можу допомогти якщо хочеш, — він підійшов ближче. — Я ж знаю, що ти любиш все аналізувати. У мене є декілька алгоритмів, які допомагають структурувати творчі процеси. Це ідеально для акторських завдань. Якщо хочеш, я можу тобі роз'яснити. Або просто почекати, доки закінчиш. Не годиться так пізно самій блукати порожніми коридорами. Багато зараз поганих людей водиться.
Його тон був напрочуд щирим, без жодного натяку на флірт чи контролю наді мною. Просто піклування. І ця простота змусила мене відчути себе потрібною. Він провів мене до гуртожитку, розповідаючи про якісь цікаві психологічні хаки для запам'ятовування тексту. Це не було побачення, але це було щиро. І я відчувала себе винною, бо до нього не відчувала нічого, крім легкого роздратування. Через кілька днів він запросив мене на каву до невеличкої кав'ярні ''УніверНЕТ’’, знову ж таки, під приводом "обговорити наступний проєкт з театру". Я погодилася, відчуваючи дивну суміш цікавості та обов'язку. На цьому , скажемо "другому побаченні" (хоча я й не називала це побаченням вголос) все було досить… спокійно. Він розмовляв про свої улюблені конференції, про те, як мистецтво і технології можуть поєднуватися. Він слухав мене, коли я розказувала про свої складнощі з деякими вправами з майстерності. Він був уважним, і навіть кілька разів зробив досить дотепні зауваження.
— Ти дуже відповідальна, Віко, — сказав він, попиваючи каву. — Це рідкість. Мені подобається. У сучасному світі це цінна якість в жінках.
Я відчувала, що він справді намагається бути приємним співрозмовником. Він не поспішав, не намагався мене торкнутися чи відкрито фліртувати. Він просто був поруч, уважним та турботливим. І це змушувало мене відчувати себе ще більш переплутаною. Я ж не мала до нього нічого відчувати. Але його наполеглива, спокійна турбота змушувала мене задуматися: можливо, він і є той "правильний" варіант? Можливо, це той якого я шукала? Хоча я нікого до цього не шукала... Можливо, він не хаос? Неймовірно багато думок..

11.2. Холод від Саші

Моє з'єднання з Владом, хоч і вимушене, не залишилося непоміченим. Особливо для Саші. Він, мабуть, сприйняв це як пряму провокацію, і його реакція була не просто холодною, а такою, що пронизувала наскрізь. Він почав відкрито мене ігнорувати дивитися тим самим ‘’холодом’’. Якщо ми зустрічалися в коридорі, він проходив повз, ніби мене не існувало. Це було так боляче, ніби він свідомо викреслював мене зі свого всесвіту. Одного дня, коли я розмовляла з Владом про якийсь етюд для акторської майстерності (Влад, до речі, виявився на диво обізнаним у театральних техніках), Саша пройшов мимо нас. Він не сказав ані слова, але кинув такий крижаний погляд на Влада, що той аж замовк на півслові. А потім Саша подивився на мене. І в його погляді була така суміш розчарування і сарказму, що я відчула, як моє серце стискається. Ніби він хотів щось сказати, але не сказав. Знову наступного дня, під час наступного заняття з пластики, ми працювали в парах. Влад, звісно, одразу ж підбіг до мене. Ми мали виконувати вправу на упевненість, де один партнер веде іншого з закритими очима. Влад був дуже обережним, його рухи були чіткими, як у запрограмованого робота. Він тримав мене за руку ніжно, нібито, питав руками дозволу. І тут я помітила Сашу. Він працював у парі з якоюсь дівчиною, але його погляд був прикутий до мене.
— Ну що, Савченко, вирішив показати клас? — раптом закричав Саша, звертаючись до Влада, але його очі були прикуті до мене. — Дивись, не зламай її. Деякі люди тендітніші, ніж твої програми можуть вирахувати.
Його голос був спокійним, але наповненим прихованою агресією, що Влад одразу ж напружився.
— Ковальчук, пильнуй за своїми словами, — відповів Влад, але на цей раз він не посміхався.
Саша лише хмикнув, демонстративно відвернувся і зосередився на своїй партнерці, ніби нас не існувало і зовсім. Цей ігнор, це відкритий холод, било мене більше, ніж його зверхність. Я не розуміла, чому він так поводиться. Невже він думав, що між мною і Владом щось більше, ніж партнери? Чи це була його реакція на мої власні вагання? Це було боляче. Дуже боляче. Виходить дівчата були праві?

11.3. Перші дзвоники зради

Поки я прагнула розібратися у своїх почуттях до Саші та змиритися з його ігнором, а також з незручною турботою Влада, почали з'являтися перші дивні сигнали щодо самого Влада. Це були неочевидні натяки, але вони змушували мене звернути увагу. Коли-сь я йшла коридором після лекції, і вгледіла Влада, який розмовляв з якимось хлопцем зі старшого курсу. Їхня розмова була дуже тихою, але я випадково почула уривок: "... не хвилюйся, вона повірила... все під контролем... це для проєкту...". Слово "проєкт" прозвучало так незвично, з якимись недомовками, що мене дуже сильно насторожило. Влад помітив мене, і його обличчя одразу ж змінилося. Він посміхнувся, але ця посмішка була якоюсь штучною. Це було видно одразу. Той хлопець швидко відійшов.
— Привіт, Віко! — сказав Влад, підходячи до мене. — О, ти гарно виглядаєш!
— З ким ти розмовляв? — запитала я
— Та так, з одним хлопцем, — він махнув рукою. — Обговорювали деякі технічні питання для наступної постановки, не бери в голову.
Його відповідь здалася мені надто швидкою, надто загальною. Він навіть не подумав, як відповісти. Дивно. А потім почали появлятися чутки. Нечіткі, уривчасті, але вони кружляли коридорами універу. Хтось говорив, що Влад Савченко "грає" на кількох фронтах. Інші згадували, що він, нібито, укладає якісь "вигідні угоди" щодо своїх проєктів, використовуючи дівчат. Це були лише чутки, але вони лягали на серце важким каменем. Якось я ввійшла в бібліотеку, щоб узяти книгу, і побачила Влада, який сидів за комп'ютером. Він був повністю занурений у монітор, і я помітила, що він переписується з кимось у месенджері. На екрані мигнуло повідомлення:
"Ну як, вона вже клюнула на твоє "піклування"?".
А потім з'явилася відповідь Влада:
"Майже. Все йде за нашим планом".
Ці слова були як холодна кава. "Клюнула"? "План"? Моє серце пропустило удар. Це було занадто для нього. Його "турбота", його "щирість"… Невже це все було частиною якогось там "проєкту"? Це ще не була повноцінна зрада, але ці тривожні дзвіночки дзвеніли в моїй голові, змушуючи сумніватися у всьому, що він мені говорив, і в усьому, що він показував. Це було справжнім розчаруванням.