Розділ 10: Ревнощі та Нові Загрози

10.1. Влад знову в грі

Після того незвичного побачення з Сашею я відчувала себе максимально замкнутою. Моє серце, напевно, вже цілком вийшло з-під нагляду, а розум зухвало намагався повернути все на свої місця. Але затишшя було коротким. Влад помітив, що між мною і Сашею щось відбувається, і вирішив, що час знову вийти на трибуну. Його повернення було не просто "випадковим збігом", а натуральною демонстрацією.Коли я стирчала біля входу до універу, чекаючи на дівчаток, Влад приїхав на своєму білому коню (під назвою BMW i8). Він вийшов, тримаючи в руках дві кави — одну для мене. Очікували такого повороту?
— Привітик, Вікусю! — його посмішка була широкою і самовдоволеною. — Я тут подумав, тобі, напевно, потрібна ранкова енергія. І я знаю, що ти любиш саме латте з карамелью.
— Дякую, Владе, але я вже… — почала я, але він перебив мене, ставлячи каву прямо в мою руку.
— Та ну що ти!Ти ж не хочеш мене образити? Це ж не проблема. До речі, я тут дізнався, що в нас сувмісний проєкт з історії театру. Можемо обміркувати це за чашечкою кави? У мене є декілька класних ідей щодо використання інтерактивних технологій у постановці. Думаю, тобі припаде до душі.
Він почав щось-то розказувати про проєктор, який створюватиме 3D- оздоблення, і про ШІ, що аналізуватиме реакцію глядачів. Його очі горіли, але мені було відверто все одно до його "технологічних" ідей. Мені хотілося лише одного — щоб він пропав. І тут я помітила Сашу. Він ішов до входу в університет, розмовляючи з Андрієм. Коли його погляд натрапив на нас, він уповільнив свій крок. Його обличчя залишалося спокійним, але я відчула, як від нього прям віє холодом. Він кинув швидкий, колючий погляд на Влада, а потім на мене, і в його очах промайнуло щось, схоже на те, що ми починаємо його бісити. Влад, схоже, смакував цією ситуацією. Він став говорити на всю силу, намагаючись повністю перехопити мою увагу.
— Ти уявляєш, Віко? Це ж пролом! Ми можемо створити щось цілковито нове! Ти ж така здібна, з тобою буде дуже легко працювати!
Саша, пройшовши повз, демонстративно закашлявся, і цей звук був таким різким, що Влад на мить замовк. Потім Саша зник у дверях, навіть не озирнувшись. Влад лише насоложувався цією ситуацією.
— Хтось сьогодні знову не в гуморі, — пробурмотів він. — Ну що, Вікуля? Обговоримо проєкт?
Його енергійність ставала все більш войовничою. Він почав з'являтися біля нашої аудиторії після пар, пропонуючи підвезти мене. Він надсилав мені посилання на "корисні" статті про акторську майстерність, але з якимись особистими повідомленнями. Це був відкритий наступ. Це було занадто відкрито, мені це ну зовсім не подобалося. Він явно намагався показати, що я — "його" земля, і що Саша не має жодного шансу на мене. Цей трикутник тільки починав здобувати обертів.

10.2. Загострення ревнощів Саші

Оця Влада активність не тільки я помічала, але й ще інші почали помічати це. Він публічно дарував мені дорогі кіти, міг підійти з-під спини обійняти, міг пестливо називати. Наприклад ‘’ Вікторієчко’’, ‘’ Вікуля’’, ‘’ Вікторієнько’’ ну це вже не зовсім, це тупо та безглуздо так мене називати, коли я йому кажу, що мені не приємно . Я, в свою чергу, відчувала себе об'єктом чиєїсь гри, і це дратувало. Але ще більше мене почала дивувати реакція Саші. Його ревнощі, які раніше були лише ледь помітними поглядами, тепер стали більш очевидними і навіть агресивними. Після пари з акторської майстерності, Влад підійшов до мене, тримаючи в руках роздруківки з якимись QR-кодами.
— Вікуля, я тут знайшов додаток для тренування акторської пам'яті, — його голос був гучним, щоб усі-усі чули. — Це на основі нейронних мереж. Думаю, тобі буде дуже добре. Там є такі вправи, що просто розрив мозку! Можеш спробувати, я щойно все налаштував.
Він простягнув мені свій телефон. Я відчула, як мене огортає збентеження. Він робив це надто публічно, там були майже всі студенти. І саме в цей момент мимо нас проходив Саша. Він спинився. Його обличчя, постійно, було спокійним, але його очі… В них промайнув холодний, неприхований гнів.
— Ого, Савченко, ти вже й додатки розробляєш, щоб спокусити дівчат? — голос Саші був спокійним, але наскрізь просякнутим сарказмом. — Чи це просто черговий твій понт? Краще б ти свої акторські дані так само прокачував, як і свої програми.
— Ковальчук, це не твоя справа. Я просто допомагаю напарниці. Чи ти вже й на це маєш якісь претензії? - Влад обернувся, і його посмішка зникла. Його обличчя напружилося.
— Я попросту встановлюю факти. Деяким людям треба менше гаджетів і більше реального життя. Особливо, коли вони намагаються щось зобразити. - Саша здійснив крок ближче, і напруга в повітрі стала сильно відчутною.
— Що ти маєш на увазі? — тон Влада став різкішим.
— Нічого. Просто говорю, що бачу, — Саша подивився Владу прямо в очі, і в його погляді не було й тіні сумніву. — Не всім потрібні твої "прокачані" програми, щоб щось сприймати. Деякі люди мають це всередині.
Його слова були направлені не лише на Влада, а й на мене. Я відчула, що він дивиться на мене, ніби натякаючи на мої власні внутрішні переживання і на наші спільні "проблиски" його справжнього "Я". Гострота між ними збільшувалася, як перед ураганом. Це був не просто обмін думками, а справжній конфлікт двох світів. Влад, з його раціональністю та технологіями, і Саша, з його емоціями та внутрішньою силою. Згодом, Влад лише хмикнув, намагаючись зберегти серйозний вигляд.
— Як знаєш. Не всім дано визнавати прогрес.
Саша кинув на нього свій останній, сповнений презирства погляд, а потім повернувся до мене. Його погляд знову змінився – з холодного на якийсь питальний, ніби він хотів знати, що я думаю про це все. Він простояв так кілька секунд, а потім, не сказавши ані слова, пішов геть. Я стояла між цими, сприймаючи себе розтерзаною. Це було так відверто! Саша більше не приховував своїх ревнощів. Його емоції були очевидними, і це було водночас лячно та… дивно привабливо. Цей серіал набирав обертів, і я розуміла, що знаходжуся в его центрі.