15: Криса та десерт

— Кхм-кхм, — я голосно кашлянула, щоб нагадати цим двом змовникам, що ми взагалі-то стоїмо прямо перед ними й усе чуємо.

Те, що тутешня дамочка вже бачить себе принцесою або королевою, я зрозуміла. Але її амбіції ніяк не вирішували проблему мого порожнього шлунка і брудних рук. Мені все ще дико хотілося їсти й помитися.

Пан Крістоф сухо кивнув нам на прощання і пішов своєю військовою ходою, а Грета повернулася до нас.

— Йдемо. Я покажу ваші нові кімнати, — ледь чутно процідила вона крізь щільно стиснуті зуби й різко розвернулася, зашуршавши важкими спідницями.

— Та гаразд вам, не треба вибачень. З кожним буває, помилилися підвалом, — невимушено пожартувала я їй у спину.

Грета від такого нахабства аж здригнулася і задерла підборіддя ще вище, ледь не до стелі.

Цього разу нас вели не в глухі нетрі, а в парадну частину палацу. Ми зупинилися в просторому світлому коридорі біля двох величезних позолочених дверей, які розташовувалися одна навпроти одної. Ліворуч була моя кімната, праворуч — Лілі.

Я штовхнула важку ручку, переступила поріг і просто ахнула. Кімната була величезною і повністю оформленою в лавандових та бузкових тонах. По центру стояло ліжко під шовковим балдахіном, на якому лежала гора пухнастих подушок. Під ногами був товстий м’який килим, у якому буквально потопали пальці. Біля стіни стояв масивний білий гардероб із дзеркальними дверцятами, а поруч — витончений туалетний столик із купою якихось баночок. Вікна виходили в доглянутий сад, і звідти приємно пахло квітами.

Але справжній шок чекав на мене за наступними дверима. Це була ванна кімната. Я підійшла до великої мармурової купелі на позолочених ніжках, невпевнено повернула блискучий кран — і звідти з шумом потекла справжня гаряча вода. Справжнє технічне диво для казкового середньовіччя. Від цього видовища я ледь не розплакалася від щастя.

Я миттєво скинула з себе пильне лахміття, яке ще недавно було сукнею, і залізла в гарячу воду. На полиці знайшовся флакон із запашним лавандовим милом. Я відмила бруд із підвалу, намилила голову і з задоволенням занурилася у воду з головою, вимиваючи залишки пилу.

Проте полежати й розслабитися мені не дали. Стіни палацу раптово здригнулися від пронизливого, дикого вереску Лілі.

— А-а-а-а-а! — кричала вона так, ніби її прямо зараз різали на шматки.

Мій мозок миттєво ввімкнув режим паніки. Я вискочила з ванної, на ходу схопила з туалетного столика першу-ліпшу важку річ — нею виявилася масивна дерев'яна щітка для волосся з гострими зубцями. Мокра, залишаючи за собою калюжі на дорогому килимі й ледь встигнувши обмотатися одним рушником, я вдарила двері й вискочила в свою кімнату. Я була повністю готова забивати цією щіткою будь-яких королівських нападників, які посміли чіпати мою названу сестру.

Ліля — уже абсолютно чиста, викупана і вдягнена в новеньку сукню — залізла з ногами на моє затишне лавандове ліжко. Вона з дикою швидкістю хапала декоративні подушки й одну за одною швиряла їх у бік круглого столу. А стіл, до слова, уже був заставлений тарілками з гарячими стравами та десертами.

— Ей! Що ти робиш?! — крикнула я, опускаючи щітку для волосся. — Я думала, тебе тут убивають!

— Там... там... ми-и-и-ша! — заїкаючись, проверещала Ліля.

Я щиро здивувалася, як на цей ультразвук ще не збіглося пів палацу разом із гвардією.

Я обережно перевела погляд на стіл. З-за величезного багатошарового тістечка з кремом повільно показалася маленька мордочка з довгими вусами й дуже розумними, блискучими очима.

— Пане Крисич? — здивовано впізнала я свого давнього знайомого. — Звідки ви тут узялися?

— О, майн лібер Елла! — радісно вигукнув щур, притиснувши лапки до грудей. — Як я рад вас бачити! Я чути, що ви тепер жити в палац, і прийти вас особисто вітати!

— Ви що... тут працюєте? — мої брови поповзли вгору.

— Йа, мила фройлен! — гордо підкрутив вус гризун. — Тепер ваш місьє Крисич пече королівський десерт. О, ви всі пальчики оближете, обіцяю!

Ліля тим часом продовжувала втискатися в стіну, барикадуючись останньою куцою подушкою.

— Та годі тобі, злазь уже, — повернулася я до неї. — Це не миша. Це кухар.

— Як у «Рататуї»? — підозріло перепитала Ліля, але кричати перестала. — Ох уже ці казки... Вони мене точно до інфаркту доведуть.

Вона нарешті спустила ноги з ліжка. Наступну годину ми провели просто чудово. Ми сиділи за столом, обговорювали місцеві палацові плітки, які пан Крисич збирав на кухні, і паралельно за обидві щоки уминали його кулінарний шедевр. Це було щось неймовірне, воно буквально тануло в роті. Я вчасно подумала, що до такої розкоші краще не звикати, бо згодом я просто не влізу в жодну сукню.

Сукня! До мене раптово дійшло, що я досі сиджу перед гостями в одному рушнику на голе тіло і з мокрою головою.

Залишивши Лілю розважати гостя, я пішла в гардеробну переодягатися. Нове вбрання виявилося просто чудовим — тканина була дуже м'якою, приємною до тіла і сіла на мене ідеально.

Коли я вийшла суха та вдягнена, Ліля вже спокійно сиділа в кріслі й весело щебетала з кухарем. Пан Крисич розпливався в компліментах, активно крутив хвостом і стріляв очима в її бік. Справжній хвостатий бабій, нічого не скажеш.

Тут, звісно, було ситно й приємно, особливо після пильного підвалу, але розслаблятися не варто. Нам усе ще потрібно було вирішити головні проблеми: знайти спосіб повернутися додому і, що найважливіше, перевірити, чи немає в цьому дивному світі наших молодших сестер.