8: Не піду, не буду

Спокійно поївши, я занесла посуд на кухню, помила тарілки й так і не почула жодного слова в свою адресу від мачухи. Це насторожувало.

— Збирайся, поїдемо купимо тобі сукню. Шити вже немає часу.

Від подиву я навіть не одразу знайшла слова.

— Навіщо? — обережно уточнила я.

— Ти ж маєш у чомусь іти на бал, — ще більше збентежила мене мачуха.

— Вона що, піде? Після того, що наговорила Анастасії? — обурено втрутилася Дризелла.

— Так, піде. Не завжди ж їй сидіти в мене на шиї. Знайдемо тобі гідного чоловіка, Елло. Бо в мене вже немає сил терпіти твоє нахабство.

Оце так поворот. Невже мені вдалося змінити хід казки? Виходить, я взагалі можу не зустрітися з цим принцом, якщо постараюся.

— Ні, дякую.

— Що? — в один голос перепитали мачуха з сестричкою.

— Ти зовсім дурепа? Там будуть найбажаніші холостяки королівства. Може, й на тебе хтось позариться, — не вгамовувалася Дризелла, хоча ще хвилину тому була проти.

— Я нікуди не піду. Хочу дочитати книгу, нема коли мені.

— Ідіотка, — долетіло в спину.

Я вперто рушила до кімнати. Якщо я не з’явлюся на балу, принц обере іншу, і я, можливо, виберуся з цього кошмару.

За пів години до мене зайшла Ліля.

— Ти що твориш? — застала вона мене зненацька.

— Що? — не зрозуміла я.

— Ти відмовилася їхати на бал? А-а-а… Зрозуміла. Ти просто чекаєш на хрещену фею. Розумно.

— Ні на кого я не чекаю. Я просто влаштовую забастовку. Не піду на бал, не зустріну принца — і все, казочці кінець.

— А якщо ти не права і ми зможемо вибратися тільки якщо проживемо казку за сценарієм?

— Навіть заради хепі-енду я не збираюся виходити за самозакоханого незнайомця чи п’яницю.

— З чого ти це взяла?

— А як інакше пояснити, що він не запам’ятав обличчя Попелюшки, а потім шукав її по всьому королівству, обмацуючи ноги кожної дівчини? Він, схоже, ще й фут-фетишист.

Ліля розсміялася.

— Ну ти й загнула. Це ж казка. Вона вчить дівчаток, що справжньому коханню немає перешкод.

— У нас із цього приводу різні погляди.

— Ну як знаєш. Тоді, може, я собі принца заберу й залишуся правити королівством.

— Удачі. Тільки кулачки за тебе триматиму.

Ліля вискочила з кімнати, підстрибуючи, мов замріяна школярка. Зачіска, макіяж, спроби втиснутися в корсет — у неї було повно справ. А я зручніше вмостилася у своєму кріслі й дістала книжку.

«Історія Західного Королівства».

Мені й справді було цікаво дізнатися, де саме я опинилася.

Усе це звучало вкрай неймовірно. У книжці стверджувалося, що колись давно магія була доступна всім жителям Землі. Та почалася затяжна війна зі Східнозем’ям. Їхні маги, прагнучи перемогти, звернулися до темної магії. Ерік Хоробрий ціною власного життя змінив прокляття, і відтоді Західне Королівство виявилося відірваним від інших світів. Тепер воно перебуває в міжсвітті, а люди живуть без воєн, спокійним життям, уже понад тисячу років.

— Кхм-кхм, — почула я просто у своїй кімнаті й підняла погляд.

От кого я точно не очікувала там побачити, так це коротуна з борідкою. У смішному костюмі з зірочками, з крильцями метелика й трикутним головним убором на голові.

— Ви ще хто? — спитала я. — Це вже не смішно. У мене не кімната, а прохідний двір.

— Я з агенції «Хрещена фея». Ми отримали звіт, що ти, Елло, не готова їхати на бал. Неподобство. Давай швиденько виправимо це непорозуміння.

Я кілька разів кліпнула, намагаючись зрозуміти, чи не примарився мені цей летючий гном. Але він нікуди не зник.

— Я думала, хрещена фея — це фея, яка мене хрестила.

— Що робила, перепрошую? — зніяковів гном.

— Ну, в церкву ходила, обіцяла Богу, що навчить мене бути хорошою людиною, і таке…

— Не розумію вас, міс. Ваші батьки уклали контракт із магічною агенцією «Хрещена Фея» на надання послуг у складних життєвих ситуаціях. Ви спізнюєтеся на бал, мене прислали вам допомогти.

Про що це я, звісно, ніяка фея мене тут не хрестила. Знову якась агенція. Та тут просто розквіт підприємницької діяльності. Треба буде розібратися з цим усім.

— Дякую, я не поїду на бал.

— Чому? Вас зачинили? — він насторожився. — Не проблема. Немає сукні — начарую. Магічний транспорт? Теж організуємо.

— Я просто не хочу їхати, — впевнено стояла на своєму я.

— Ем… Уперше з таким стикаюся. Тоді вам потрібно написати відмову від послуги.

— Давайте. І вимітайтеся вже, я читаю історію королівства.

Я потягнулася до аркуша з текстом і швидко пробігла очима те, що мала підписати. Усе виявилося банально просто: звичайна відмова від послуги та претензій щодо її ненадання. Я вже потягнулася за пером, але мене знову відволікли.

— Май лібер Елло, я так радий вас бачити.

— Містер Крисич, я вас не викликала, — сухо повідомила я.

— О, натюрліх, я сам прийшов. За мій платню. Питання життя і смерті.

Я напружилася.

— Зараз? Ви хочете, щоб я виконала ваше бажання?

— Не бійтеся, шьоне Елло, це дрібничка. Я хочу потрапити на бал.

От воно що. Ця казка явно перекручує події мені на зло. Е ні, так просто я не здамся.

— Але я не можу. Я вже відмовилася йти на бал.

— О но-но-но. Ви не можете мені відмовити. Я вимагаю платню.

— Він має рацію, — встряв гном, куди його ніхто не кликав. — Якщо ви скористалися послугами, мусите платити за вимогою.

— Мені не можна на бал! — не витримала я. — Як ви не розумієте, це кляте місце просто прагне мене туди засунути.

— Тоді я вимушений викликати полісе.

— А ви не можете замість мене доправити Крисича до палацу? — швидко запропонувала я. — Я підпишу всі папери.

— Ні. У мене чіткі інструкції.

Я подумки вилаялася. Ну гаразд, раз так, можна просто переграти ситуацію. По-перше, принц не зобов’язаний побачити мене в цьому величезному палаці, правда ж? По-друге, я не збираюся ні танцювати, ні тікати, ні тим більше губити туфлю.

— Добре, вмовили. Тільки без поліції. Я вас просто принесу в палац, вірно?