3: Як я на горищі опинилася

Батько Попелюшки остаточно втратив клепку. Як іще пояснити те, що він вигнав усю прислугу з величезного будинку. Ні, мене не примушували прибирати, і перші кілька днів я просиділа у своїй кімнаті. Але далі це вже було справжнє свинство. Шкірки від яблук валялися впереміш із пляшками. А їсти ми що повинні? Комора порожня — навіть омлет не зжарити, не кажучи вже про бутерброд.

Сьогодні мені урвався терпець, і я пішла з ним поговорити.

— Тук-тук, можна? — обережно постукала я.

— Елла, моя люба сирітко, заходь, — озвався він надто солодким голосом.

Я насупилась.

— Чому це я сирітка? У мене є ти. Саме про це я й хочу поговорити. Поверни кухарку й покоївку. Хоча б їх. А краще — всіх.

Батько різко насупився, погляд потемнів.

— Ні. Це їхні злі язики звели в могилу мою кохану. Чужої ноги в цьому домі не буде.

— Але тут брудно, — я зробила крок уперед. — І їсти немає чого.

— Я все сказав, — відрізав він, не дивлячись на мене.

Я стиснула губи, але не здалася.

— Можна я хоча б вийду в магазин? Даси грошей?

У голові спалахнула думка, мов лампочка над маківкою. От зараз він скаже, що я можу йти, і ці кляті ворота нарешті випустять мене.

Та відповісти він не встиг.

За вікном почувся тупіт копит. Карета під’їхала й зупинилася просто біля наших воріт.

Цікаво, це ще хто?

Батько підвівся. На його обличчі з’явилася ляклива посмішка — така, наче він і не пиячив непробудно день за днем.

Він вибіг на двір з розпростертими руками.

— Тремейн, кохана, як я радий нарешті вітати тебе в новому домі!

Якого дідька тут знову відбувається?

З карети вийшла дама з огидою на обличчі, ніби все довкола не було варте й нігтя на її тендітній руці.

— А я яка рада опинитися, — вона ковзнула поглядом по будинку, затримавшись на облупленому карнизі, — тут.

Чому все так швидко? Хіба батько Елли не мав десь зустріти цю дамочку? Вона просто з’явилася — без попередження, без пояснень.

— Виходьте, дівчата. Дризелла, Анастасія, хутчіш!

З карети показалися двоє дівчат. Одна — впевнена, з підборіддям угору, вже оцінювала двір, наче прикидала, що тут можна переробити. Інша ж завмерла на сходинці, надто довго вдивляючись у ворота, мов намагаючись щось пригадати.

Мені здалося… чи вона справді видихнула, перш ніж ступити на землю?

Анастасія раптом зірвалася з місця й кинулася до відчинених воріт.

— Стій… — вирвалося в мене, але було пізно.

Ворота з грюкотом замкнулися просто перед її носом. Вона врізалася в них і повалилася на землю, розгублено кліпаючи очима, ніби очікувала зовсім іншого.

Запала дивна пауза.

— От дурепа, — фиркнула мачуха. — Знову все переплутала. Двері в дім там.

Вона недбало махнула рукою в бік оселі.

Мене в цій сцені наче й не існувало, аж поки мачуха не зайшла в оселю й не вхопилася за голову.

— Я звільню всю прислугу! Чим вона взагалі тут займається?

— Наче в нас лишився хоч хтось із прислуги, — фиркнула я собі під ніс.

— Це неприпустимо! — роздратовано кинула вона й різко обернулася. — Ти…

Мене нарешті помітили.

— Прибери тут усе швиденько. А нам потрібно відпочити.

— Ще чого, — я склала руки на грудях, чим помітно здивувала знервовану жіночку.

— Що ти сказала? Тобі приємно жити в свинарнику? Я маю спати на смітнику? Любий, скажи хоч щось.

Він стояв між двох вогнів, розгублений як ніколи.

— Ем… Попелюшко, люба. Усі втомилися з дороги, увійди в положення.

— Я тільки нещодавно просила повернути прислугу — ні. Я не якась служниця. Я твоя дочка. Ти покликав цих трьох жити — гаразд. Але я не цап-відбувайло.

— Це лише один раз, сонечко. Я завтра ж почну шукати нову прислугу.

— Що тут незрозумілого? — я напрочуд повільно, чітко вимовляючи кожне слово, подивилася на винуватицю цього бардаку. — Хто все це насмітив, той і прибирає.

— Їй буде корисно посидіти на горищі й подумати над своєю поведінкою, — почервонівши від злості, заявила моя… тобто Еллина нова мачуха.

— Ти що, дозволиш їй так зі мною поводитися? — я обернулася до батька.

У тому, що в цій казці він безхребетний каблук і зробить усе, що накаже ця гримза, я не сумнівалася. Але ж не силою вона мене потягне. Я опиратимуся.

Секунди не минуло, як я опинилася на горищі, заваленому всіляким мотлохом.

Що за… Так нечесно. Я ще не все сказала.

Мій стукіт у двері не допоміг.

Обклавши їх усіма епітетами, які згадалися в моїй голові, я сіла й озирнулася.