Друга

Коли я вийшов з потяга задзвонив мій телефон. Клас, мені саме цього мені бракувало. 
Не складно здогадатися хто мені дзвонив
- Алло
- Де тебе носить, придурок???
Блін, це ж треба так кричати
- Вибачте пане, я сів не в той потяг, - спокійним, рівним тоном відповів я
- Що?! Мені це почулося?! У нас зараз зустріч з потенційними співробітниками, а ти сів не в той потяг?!, - начальник кричав прямо в слухавку - Тебе звільнено!
- Добре, до побачення.
Хоча я всю дорогу боявся цієї розмови, зараз я говорив спокійно, мій голос був порожнім. Мені вже байдуже.
Отже підсумуємо: я стою на вокзалі в незнайомому місті, я втратив роботу, гроші у мене лише на чашку кави. Так, моя співрозмовниця в потязі виявилась дуже "доброю" людиною і коли забиралась з купе, забрала з собою мої гроші. Що ж, світ не без добрих людей, як то кажуть.
В принципі, могло бути й гірше. Ні, не могло. Що ж, що я маю? Нічого я не маю. Інформація про це місто у мене відсутня, роботи немає..... Хоча....з роботи я вже давно хотів звільнитися, вона мені була потрібна лише для ліків для доньки.... ДОНЬКА!!!! Блін, я зовсім про неї забув! Що мені тепер робити?! Де взяти ліки? Що з нею зараз? Блін, блін, блін....
Ну що, іти в поліцію і писати заяву на суку? Але я не знаю ні її імені, ні місця розташування.....та й знаючи того покидька, що ще годину тому був моїм начальником, йому нічого не заважає повісити на мене, якийсь свій борг чи щось таке. Ні, поліція відміняється. Треба щось придумати.
Мої роздуми перериває телефонний дзвінок від лікаря 
- Алло? 
- Доброго дня, маю повідомити вам неприємну новину: вашій донці стало гірше, вона в комі. Потрібні нові ліки.
- Що?!
- До побачення!
Блін! Що ж робити? Вона довго не протягне!

Через два дні 
Як?! Як?! ЯК?! Чому я - людина з двома вищими освітами, прекрасним стажем на роботах (причому на всіх!) сиджу на вокзалі і жебракую?! 
Так, переночувавши на лавці, я не знайшов кращого рішення ніж написати на картонці "Допоможіть! Потрібні гроші на лікування доньки" і сісти на тому ж вокзалі на вході.
Іноді щось навіть кидають.

Пішов третій день мої поневірянь, грошей майже немає, була думка здати телефон в ломбард, але тоді я не дізнаюся, що з донькою. Ломбард для мене закритий. Ці три дні я майже нічого не їв, лише те, що люди викидали. За три дні я перетворився на потенційного бомжа. Але мене підтримує ідея врятувати доньку. Я витримаю 
О, лікар дзвонить!
- Алло
- Вашій донці стало гірше........ Приїдьте попрощатися. ....
Ні... ні.....ні...НІ!
То ось як це, коли час завмирає..... Що ж, тепер мене тут нічого не тримає.....!
Піду втоплюся у річці глибокій!
Блін, а перила на мосту холодні... Треба швидше з цим впоратися. Давай! Раз, два, три...
- Зачекайте!
Я аж втопився за поручень з переляку
- Що?! Хто тут?
- Я, пане. Я Максим 
Я обернувся і побачив перед собою хлопця, ще студента
- Чого тобі?
- Ні... Дядьку ви не подумайте, я просто...., - він замовк підбираючи слова.
- Слухай малий, мені не до тебе зараз. Відвали!
- Зачекайте пане! Просто....я теж недавно хотів стрибнути, але....не зміг.... злякався. ..
- Ну а від мене ти чого хочеш? - вже майже крикнув я
- Можна з вами?
- Шо, шо?
- Ну....з вами стрибнути? Розумієте, мені самому страшно було, а так...
- Все, я тебе зрозумів. Можна
- Дякую 
Він заліз і сів біля мене
- Слухай Максим, а тобі то нащо стрибати? Ти молодий у тебе життя попереду..., - почав я, але одразу замовк згадавши суку з потяга 
- Вас це не стосується, - сухо відповів Максим - проблеми у мене, великі
- Добре
- А ви можете мене штовхнти?, - запитав він
- Лети! 
Я сильно штовхнув його в спину і він полетів у воду, так в не пояснивши причину свого горя. Я стрибнув слідом. Вода була такою холодною, удар об неї був сильним. На мить у воді, ніби з'явилася усмішка доньки. Життя мене більше не тримає.
Вода огорнула мене з усіх боків. Така холодна, сильна. Значно сильніша за мене. Тоді стало темно. Я потонув. Потонув так і не дізнавшись, що донці несподівано стало краще.....