Перша

Я сів не на свій потяг. Звучить ніби сценарій до романтичної комедії, де я ніби знаходжу кохання свого життя, кидаю роботу і т.д. і т.п. 
Але доля - та ще сучка. Я б хотів аби це було тупим сценарієм до фільму, але ні - це моє нікчемне життя, а точніше моє нікчемне існування. Я тупо зайшов до купе і засну, як останній лох. Мені  снилась дружина, діти. Снилось, як діти бігають босими ногами по траві на нашій дачі, а ми з дружиною сиділи поряд на веранді попиваючи теплу каву. Такий приємний сон.
Я колись жив - у мене були амбіції, плани, улюблена дружина і робота, але тепер.... Тепер я сам з онкохворою донькою і з ненависною роботою....
Потяг зупинився і я прокинувся. В моє купе зайшла жінка років 45-50. Ну клас! Тільки "компанії" мені тут не вистачало!
Якийсь час жінка сиділа мовчки і розглядала мене. Ну це не приємно звісно, але терпіти можна, починати розмову з цим суб'єктом не хотілося аж ніяк.
- А що у вас з обличчям ? - врешті відкрила свого рота жінка-суб'єкт
Я леть не вдавався чаєм який мені дали. Ота без добрий день, без нічого, питати "Що з рилом?" То нормально взагалі?!
- А що з ним? - спитав я дуже невдоволеним тоном 
- Та ні, нічого - відповіла супутниця з якоюсь жовчу в інтонації - просто ви такий молодий, а у вас он - і щетина на обличчі, і синці під очима, і...
- Так досить! - врешті не витримав і гаркнув я на неї
- Та чого ви?! Я ж просто цікавлюся! Як у такого молодого пана, може бути настільки бліде, утомлене обличчя? - знову завела свою платівку жінка 
- А вам до цього яке діло? Не виспався я - от і все - відповів їй я
- А, ну звісно! Вам би тільки на гульках своїх гулять - завела свою мантру жінка - А ні щоб вчитися почати, заміж вийти, дітей народити? Так ні - вам лише алкоголь та дискотека! Я вважаю, що вас тут бути не повинно!
О, а це ти точно відмітила - мене тут бути не повинно.
- Пані, що ви від мене хочете? - запитав я утомленим голосом
- Що я хочу? Я хочу щоб оце такі як ти - нарешті взялися за розум! - тріумфально вигукнув мій головний біль у вигляді милої пані
  І тут мене порвало 
- Що?! За розум взялися?! Ви серйозно! Та ви мене навіть не знаєте! Хто ви така щоб щось мені говорити?!
- Ой ну я не здивована, у таких як ти інших аргументів немає. Алкаш! - глузливо відповіла жінка
- Алкаш да? Взагалі-то не п'ю - я вирішив заткнути цю суку раз і назавжди, щоб вона і до інших не лізла - І дружина в мене була, і діти і робота! Уявіть собі!
- Та ти шо! Що ж сталося?
- Що сталося?! - передражнив я її - Пожежа, от що сталося! Дружина згоріла заживо, молодша донька отримала сильні опіки і померла через кілька днів у лікарні. Старшу доньку і сина у мене забрали. З роботи мене звільнили, бо у мене пошкодження легень і я не можу там працювати. Зараз я працюю на найгіршій роботі з найгіршим і найтупішим начальником, а моя донька хворіє раком. Раком! Їй всього 18! Син сидить за гратами і я нічим не можу йому допомогти! Сьогодні я мав би їхати на ділову зустріч від імені компанії, а сів не на той потяг! Вам цікаво чому я сів не на той потяг? Бо до того я всю ніч просидів в лікарні біля доньки! Тепер мене точно з роботи звільнять. А я маю сидіти і слухати який я поганий хлопчик від якоїсь курви! І до речі - я не молодий, мені 42.
Жінка сиділа з відкритим ротом і мовчала. Я теж мовчав тупо дивлячись у вікно.
- В-в-вибачт-те. Вибачте мене - нарешті видала жінка і вийшла з купе. Нехай іде. Я на неї не ображаюся. Я знаю що вона мене не зрозуміла. Щоб зрозуміти мене, треба прожити моє життя 
Решту шляху я їхав сам. Точніше не сам, разом зі своїми спогадами.