​Розділ 8. Віолетта-хакерша та тріумф хаосу

​День презентації проєкту «Брендинг майбутнього» настав, як неминучий апокаліпсис. Вероніка відчувала, як її шлунок змагається з нервами, хто голосніше видасть звуки. Вони з Денисом просиділи над презентацією всю ніч у його квартирі, і вона тепер знала не лише про його лего-замок, а й про звичку пити каву з чотирма ложками цукру і бурмотіти щось про бінарний код уві сні.

​— Ти впевнений, що я не виглядаю, як людина, яка не спала дві доби і готова вбити за енергетик? — прошепотіла Ніка Денису, стоячи за лаштунками аудиторії.

— Ти виглядаєш, як людина, яка знає, чого хоче, — відповів він, стискаючи її плече. — Ми це зробили. Не хвилюйся.

​Але хвилюватися довелося.

Настала їхня черга. Денис вийшов до трибуни, Вероніка зайняла місце біля комп’ютера, щоб запускати слайди. Все почалося ідеально: Денис чітко і впевнено розповідав про стратегію, Ніка плавно перемикала слайди з їхнім креативним дизайном.

​Коли дійшло до демонстрації фінального макета, Денис кивнув Ніці.

— А тепер Вероніка представить вам наш інтерактивний прототип.

​Ніка натиснула кнопку «Запустити». На величезному екрані, замість їхнього елегантного дизайну, з’явилося... те саме фото Вероніки з баклажаном на щоці. Поруч красувався напис: «Майбутнє брендингу: вибери свій овочевий образ!»

​В аудиторії прокотився смішок. Викладачі здивовано перезирнулися.

Вероніка заціпеніла. Вона не відправляла це фото до презентації! Вона швидко спробувала закрити вікно, але екран заблокувався.

​— Я не розумію! — прошепотіла вона, її обличчя зблідло. — Це не наше!

​Денис, який стояв біля трибуни, помітив краєм ока усміхнене обличчя Віолетти, яка сиділа в першому ряду. У її руці блимнув екран телефону.

— Це хакерська атака, — спокійно сказав він, хоча в його голосі відчувалося сталеве напруження. — Схоже, хтось вирішив нам «допомогти».

​— Допомогти? Це саботаж! — вигукнула Ніка.

​Декан з невдоволенням глянув на них.

— Громов, Сокіл, у вас ще є можливість показати свою роботу? Чи це весь ваш «брендинг»?

​Денис швидко підійшов до Ніки.

— Дай мені хвилину. Тримай публіку.

​Він схилився над комп’ютером, його пальці літали по клавіатурі. Ніка ж опинилася сам на сам з аудиторією, на екрані якої красувався баклажан.

​— Ну... — почала вона, збираючись з думками. — Як ви бачите, наш бренд дуже... органічний. І природний. Ми хотіли показати, що майбутнє — за емоціями. А що може бути емоційнішим, ніж відчуття, коли ти розумієш, що помилився номером і відправив своє найгірше фото зовсім не туди? Це... це про чесність. Про вразливість. Про сміливість бути собою, навіть якщо ти схожий на баклажан!

​Кілька студентів посміхнулися. Декан підняв брову.

​— І наш бренд, — продовжила Вероніка, набираючи обертів, — це як ось цей овоч. Ззовні, можливо, він здається простим. Але всередині він сповнений кольорів, смаків і можливостей! І він може стати основою для чогось дуже смачного. Як і наші ідеї!

​Саме в цей момент, коли вона закінчила свій імпровізований монолог, екран знову змінився. Але цього разу це був не їхній дизайн. Це був… чат. Чат Дениса з Веронікою.

​На екрані з’явилися їхні найперші повідомлення:

Невідомий номер: «По-перше, доброго ранку, Баклажанчику. По-друге, я заінтригований...»

Вероніка: «О боже, вибачте! Я помилилася номером...»

А потім, великими буквами:

Невідомий номер: «Це доля. До речі, яку піцу він замовляє? Сподіваюся, не з ананасами...»

​Вся аудиторія завмерла. Віолетта, яка, схоже, знову втрутилася, щоб показати «реальність» їхніх стосунків, тепер сиділа з відкритим ротом. Вона хотіла розкрити їхню таємну переписку, але випадково показала їхнє спільне почуття гумору, їхню іскру.

​Денис піднявся. Він швидко видалив чат з екрана, повернувши їхню презентацію.

— Як ви бачите, — сказав він, дивлячись прямо на Ніку, — наш бренд не боїться бути справжнім. І ось наш справжній прототип.

​Вони швидко, злагоджено завершили презентацію, показавши всі свої напрацювання. У них залишилося кілька хвилин на запитання. Ніхто не питав про бренд.

— Громов, — запитала одна з викладачок, стримуючи посмішку. — «Баклажанчик» — це ваша креативна стратегія?

Денис кинув швидкий погляд на Вероніку.

— Це найкращий бренд, який я коли-небудь створював, — відповів він.

​На виході з аудиторії, коли вони збирали речі, Денис нахилився до Ніки.

— Здається, Віолетта хотіла нас виставити, але зробила нас зірками.

— Зірками баклажанних історій, — пробурмотіла Ніка. — Я вб’ю її.

— Ні, — Денис усміхнувся. — Ти запросиш її на чашечку кави. І покажеш їй, що можеш бути милішою, ніж вона очікує. Або просто кинемо в неї ананасом.

​Але тут стався ще один курйоз. Завжди зібраний Денис, під впливом стресу і тріумфу, забув про провід від свого ноутбука. Вероніка, захоплена розмовою, не помітила його теж.

Коли вони рушили з місця, провід зачепився за її ногу.

Ніка спіткнулася. Денис інстинктивно схопив її за руку, намагаючись втримати.

Вони впали. Обидвоє. Прямо біля виходу з аудиторії, на очах у декана та Віолетти, яка щось злорадно писала в телефоні.

Денис впав на Вероніку. Їхні обличчя були за кілька сантиметрів одне від одного.

Його погляд був сповнений... чогось нового. Чогось дуже щирого.

​Він нахилився ще ближче.

— Здається, ми знову потрапили в халепу, Сокіл, — прошепотів він.

— З тобою — завжди, Громов, — усміхнулася вона.

​І саме тоді, коли їхні губи майже торкнулися, пролунав голос Артема з кінця коридору:

— Ніка! Я тобі піцу приніс! Без ананасів!