Розділ 8

- Тихенько, не плач, малишка, все буде добре, - чоловічий голос ніжно промовляв до Юлі і не переставав гладити по голові.

        Було вже на вулиці темно. Дівчина мало, що розуміла ще, тому, відчувши чиєсь тепло та підтримку, сперлась головою об його плече та почала ще більше плакати. Їй хотілось вилити всі емоції, які вона стримувала за всі дні, просто нарешті відчути, що вона не одна. І в той момент її не хвилювало, хто поруч. Хватало лиш того, що ця людина не пройшла повз. Він приобняв її за плечі і не переставав  гладити. Дівчина потрошки заспокоювалась, сльози висохли лишилась лише якась пустота, навіть думок не було. Вона підняла голову спочатку на плече, на якому плакалась і замітила пляму від її сліз і туші, добротно вона так наслідила. Потім перевела погляд вище і побачила обличчя її рятівника.

- Що ти тут робиш? – спитала вона, а в самої сильно почала крутитись голова і захотіла спати.

- Не говори нічого, тобі треба відпочити. Йдемо зі мною, - він хотів допомогти їй піднятись, але вона заснула просто на ходу.

      Видно досить велику дозу дали їй дівчата, якщо вона змогла так заснути. Хлопець просто підняв її на руки і поніс в свою машину. Акуратно положив на заднє сидіння, накрив пледом і поїхав до себе на квартиру.  Доїхав швидко, цілу дорогу дивлячись на заднє сидіння, чи з нею все добре. Повезло, що ліфт є в його будинку, бо на 11 поверх по сходах її нести було би не прикольно. Вона хоч і виглядає легенькою, але хто її знає, яка вона насправді.

        Вирішив положити її спати на своєму ліжку, щоб було зручно. Хотів положити акуратно, але зачепився ногою за килимок і полетів на ліжко разом з нею. Добре, що вона не отямилась від такого. А хлопець на секунду задивився на її розслаблене лице зі слідами від сліз. Хотілось зробити так, щоб їх ніколи не було на її обличчі. Потім, ніби отямився від своїх думок, і різко піднявся з ліжка, зняв взуття з неї та накрив ковдрою. Пішов на кухню, де набрав воду в стакан і поставив їй біля ліжка, наклеїв на стакан стікер зі словами «випий, стане краще». Подивився на неї останній раз та вийшов у вітальню, щоб лягти на дивані. Та цілу ніч крутився і ніяк не міг заснути. Він ніяк не міг повірити, що вона могла щось подібне прийняти. Взагалі на неї не похоже. Завтра треба буде про все дізнатись. А зараз хоча б трішки поспати, бо хлопець відчував, що завтра буде досить важкий день.

       Проснулась Юля близько 12 години дня, ледве відкрила очі і спочатку подумала, що їй ще сниться сон. Та досить довго лежала, поки настільки різко не піднялась, що аж впала з ліжка, ногою зачепившись в ковдрі. Вона була в шоці, де вона і як тут опинилась. Останнє, що пам’ятає, це як зайшла у кімнату свою, потім якісь пісні, крики і свої сльози. І то було настільки уривками в її пам’яті, що ніяк не могла зліпити з того картину вчорашнього дня. На її падіння і шум, який вона зробила, відкрились двері і хлопець появився в проході дверей.

- Що сталось? – стурбовано спитався він і хотів підійти, але Юля виставила руку вперед і закричала: « Стій». Хлопець застив, як статуя.

       Юля ж здивовано дивилась на хлопця і взагалі нічого не розуміла. Подивилась на нього, потім на цю простору гарну спальню, потім знов на нього. Він вже був в своєму образі бідного хлопця. Але він аж ніяк не в’язався в картину з цією квартирою.

- Святослав? Як ти тут опинився? – спитала вона, а потім зрозуміла, що не це питання треба задавати, - точніше, як тут опинилась я?

- Ти нічого не пам’ятаєш? – спитав він, не вірячи.

- Не дуже.

- Ну йдемо на кухню, поїмо і я все розкажу. Ванна з правого боку по коридору.

       Юля вийшла з кімнати, найшла ванну кімнату і перше, що вона зробила, це подивилась в дзеркало. Їй навіть захотілось закричати від страху через свій зовнішній вигляд. Очі червоні, розмазані навкруги чорним, на щоці слід від подушки, губи спухлі, напевне кусала їх. Дівчина помилась, привела себе хоч трішки в порядок, але все одно виглядала дуже блідою. А потім вже оглянула кімнату. Тут було все настільки біле і чисте. Стояв душ, велика ванна, прозорий умивальник, ванна кімната була розміром, як в неї кімната в гуртожитку. Не хотілось виходити в такому вигляді, але потім вона згадала, що він її бачив і гіршу. Сміливо відкрила двері і на кухні побачила, як хлопець, підспівуючи, намазує тости джемом і заливає кип’яток в кружки.

- О, ти вже готова. Сідай, поснідаєш чи правильніше сказати пообідаєш. Як ти почуваєшся? – спитав Святослав і підсунув до дівчини тарілку з тостами.

- Жахливо, - відповіла і втомлено потерла рукою голову, - може ти нарешті розкажеш де я і чому.

- Йшов я вчора ввечері до себе в кімнату у гуртожиток. Проходив повз і почув плач, обернувся, а це якась дівчина сидить на лавці і ридає на цілу вулицю. Я підійшов, думаю, зараз хоч трошки заспокою, поки не перелякала тут всіх жителів району. А потім дивлюсь, а це виявляється ти. Ти досить довго плакала, а потім заснула на моєму плечі. Прийшлось тебе кудись вести спати, - розказував хлопець і зупинився, йому було цікаво чи вона щось спитає за квартиру.

- А зараз ми де? – все таки спитала.

- Це квартира мого двоюрідного брата, він за кордоном, а мене просив інколи приходити на його квартиру і поливати квіти, прибирати і такі різні дрібниці, - сказав він і поправив окуляри на очах.

- Це нічого, що ти сюди запросив мене? – спитала Юля.

- Ну я би не назвав це запрошенням. Я тебе просто заніс, - на цьому моменті Святослав вирішив спитатись про те, для чого вона взагалі щось приймала, - ти була в наркотичному сп’янінні, як таке взагалі сталось?

- Що?! Це напевне все через воду, яку я випила. Вони мені щось підсипали, блін, як я могла відволіктись і попастись на таке. А чого ти мене сюди завіз, а не в мою кімнату? – спитала вона, так як все одне не все змогла згадати.

- Ну як тобі сказати, в гуртожитку ти більше не живеш, - сказав Святослав і зробив глоток чаю.