Розділ 7.

       Юля навіть не помітила наскільки швидко закінчилась її зміна. Працювати баристою було досить таки цікаво, їй сподобалось. Ще й від думок гарно відволікало, вона ні на секунду не задумалась про свої проблеми. Просто вчилась, запам’ятовувала все, що їй говорили і показували. Все було не так і важко.

       Юля переодягнулась, попрощалась з іншими працівниками і вийшла з кафе, але її вже очікував Святослав, який говорив по телефону. Вона пройшла повз нього, надіючись, що він її не помітить. Хотілось побути самій.

- Юля, чекай, - швидко наздогнав її Святослав, - хотіла втекти від мене?

- Та ні, ти що, - збрехала дівчина і посміхнулась, що зразу було помітно, що хотіла.

- Пізно вже самій іти додому, тобі не страшно? – година була вже близько 12 ночі.

- Нормально, тут ж не довго, якихось 20 хвилин.

- Все одно, така гарна дівчина сама вночі, але можеш не переживати, тепер я буду з тобою ходити, - сказав Святослав, а сам подумав, що то прийдеться 20 хвилин іти пішки, а потім ще вертатись назад до своєї машини і їхати до себе додому, але що не зробиш заради спору.

- О, то мені повезло, - саркастично сказала Юля.

       Святослава дратувало, що вона така непривітна до нього і бажає тільки того, щоб він відстав від неї. Думав, що якби з нею познайомився в своєму справжньому обліку, то вона би так не відповідала. А вже б давно була б у нього закохана. Та приходилось терпіти. Після дощу було досить прохолодно, всюди на дорогах були калюжі, дув сильний вітер в обличчя. А хлопець своєї курточки з машини так і не взяв. Просто йшов у світшоті і трусився з холоду. Був злий на себе.

       Йому важко було знайти до неї підхід і не знав про що ж можна було поговорити, щоб вона відповідала нормально, а не односкладними фразами. Тому десь хвилин 5 просто мовчали. Йшли біля дороги по тротуару, Юля зі сторони проїзної частини, якраз проходили велику калюжу і в той ж момент проїхала на великій швидкості машина і облила Юля водою. З волосся стікало, біле худі було в маленьких краплинках з відтінком болота і на обличчя також трішки потрапило. Святослав, який йшов дальше, не стримався і засміявся, так смішно вона зараз виглядала. Морщила ніс і рукою пробувала витерти вологу зі щоки.

- Добре, що я з іншого боку йшов, - радів цьому Свят, а Юля зло подивилась на нього і потягнула за гілку дерева, під яким вони стояли в той момент.

       Всі краплинки дощу з листя полились на хлопця, а це було навіть більше ніж з калюжі. Він вже не сміявся, тепер прийшла її черга.

- Значить так? Зараз хтось полетить в калюжу, - Святослав почав підходити до дівчини, яка почала бігти, але далеко втекти не змогла.

        Хлопець швидко її наздогнав, підняв за талію і поніс до калюжі. Він не хотів насправді цього робити, а просто налякати, тому поставив біля і робив вигляд, що збирається кинути її. Юля брикалась і тим зробила собі гірше, бо перечепилась за свою ногу і полетіла у болотяну воду після дощу, але потягнула за руку з собою і Святослава, який впав біля неї.

- От що ти наробив? Я тепер вся мокра, - сидячи ще в воді говорила зла Юля.

- Ну я ні при чому, ти сама винна, я ж просто жартував, - встав нарешті хлопець і подав їй руку, щоб підвестись. Але вона відкинула ту руку і піднялась сама, перед тим ще ногою бризнувши на Свята.

- Ну що, відімстила? – спитав насмішкувато хлопець.

- Не говори зараз зі мною, - просто пішла далі Юля, обнімаючи себе руками.

       Їм залишалось десь хвилин 10, щоб дійти. Йшли, не розмовляючи, але вже через хвилину Юля почала сміятись, Святослав її підтримав і можна було спостерігати картину, як йде високий хлопець, а біля нього менша на голову дівчина, трусяться від холоду, брудні, але сміються як ненормальні.

- Яка ж дурна ситуація, я не можу, - сказала дівчина.

- Тут я навіть спорити не буду.

- В тебе тут болото, хіхі, - показала Юля на собі пальцем біля губи, - бруднуля.

- Тут? – він почав терти своє лице.

- Та всюди насправді, - продовжувала сміятись.

       Так вони і дійшли до гуртожитку, він зупинився біля входу, так як не хотів заходити, бо на вахті могли попросити його перепустку, тому сказав:

- Я ще покурю, а ти йди. Добраніч, - помахав їй рукою, а сам подумав, що вже пора домовитись з вахтерами, щоб його пускали без проблем.

- Ну добре, випий чогось гарячого, коли прийдеш, а то так і захворіти не важко, - і вона зайшла всередину.

Хлопець постояв хвилинку і викликав собі таксі, щоб довезли його назад до кафе, до його машини.

       Юля ж прийшла в кімнату, дівчат як завжди не було, напевне десь тусили, зняла з себе всі речі і пішла в душ. Думала, що хоч вона і злилась на цього хлопця, але це було дійсно весело. Починаючи з того як він вчив її робити каву, завершуючи калюжею. Це був день, який відволік її від думок. І заснула вона також досить швидко. Але протривало це недовго, бо в 2 ночі прийшли дівчата, розбудили її шумом, та ще й говорили майже до ранку.  Як висновок, Юля взагалі не виспалась.

       В понеділок на парах була не дуже уважною, ще й збоку як завжди Каріна розказувала про те, як весело провела вихідні за містом.

- Подруга, якось ти зі мною маєш поїхати, а то сидиш, тухнеш в своїй в’язниці, - на вухо сказала Каріна.

- Ти так гуртожиток називаєш? – усміхнулась Юля

- Ну а що ще?

- Після пари поговоримо, - і Юля продовжила слухати викладача.

       Перед 3 парою попрямували дівчата в столову університету, Каріна взяла собі салатик, Юля ж не брала нічого. Коли сіли за столик, Юля почала розказувати за кафе в яке влаштувалась працювати.

- І ти так пізно сама ходиш додому? А ти не боїшся, що хтось нападе там сумочку забрати чи гроші вкрасти? – занепокоєно питала рижоволоса дівчина.

- Подивись на мене, які гроші? – весело відповіла Юля, - та і я з одним хлопцем з гуртожитку йду. Нам по дорозі.