Розділ 6.

       Юля поспішала додому, відчуття було, ніби за нею хтось слідкує. Всю дорогу вона озиралась, але нікого не бачила, лише страшні тіні дерев. Дорогою появився ліс, єдиний шлях, щоб швидше дійти до свого гуртожитка. Вона глибоко набрала повітря у груди і рушила в ліс, вирішивши чим швидше йти. За спиною вона почула звук машини, він був таким різким і близьким, що Юля навіть зрозуміти не змогла, як машина зупинилась біля неї і з неї вийшли великі чоловіки в темному вбранні. Вона почала бігти, але її одразу наздогнав один з них і за руку потягнув назад до машини. Він настільки сильно взяв за руку, що точно будуть синці на зап’ясті. Юля хотіла кричати, але їй закрили рот і потягнули всередину в ліс, погрожуючи чимось гострим в спину. Приставили її до дерева, неприємний тип ножем проводив по щоці Юлі, переходячи на шию і залишаючи маленькі порізи, з яких одразу почала текти тоненькою цівкою багряна кров. Вони нічого не говорили, просто лякали її, вона розуміла, що то люди, які прийшли за боргом. Але ще ж місяць не пройшов і вона взагалі грошей не назбирала ще. Чоловіки переглянулись і один з них з машини витягнув лопату і почав копати недалеко від них яму, при цьому гадко посміхаючись, інколи навіть переходячи на сильний неприємний регіт. Юля вже зрозуміла, що вони її хочуть вби…

- Блін, розбила, - почувся шум розбитого скла, і Юля різко піднялась з ліжка, оглядаючись і розуміючи, що це був просто сон, а не реальність.

       Подивилась на Катю, яка розбила склянку і тим самим розбудила Юлю, зараз вона навіть була вдячна своїй сусідці за таке пробудження. Повертатись в той сон взагалі не хотілось. Вона думала, що Катя поприбирає за собою розбите скло, але та тільки мітлою замела все в куток.

- Чого зразу не викинути це? Для чого в куток то мести? – трошки розізлилась Юля на дії сусідки.

- Тобі треба, ти і прибирай, чао - сказала Катя, взяла з вішалки свою курточку і вийшла з кімнати.

- За що мені такі «чудові» сусідки. Повезло так повезло.

       Так як сьогодні був вихідний, Юля планувала найти якийсь підробіток на суботу, неділю, щоб хоч щось заробити. Правда 700 000 вона так не назбирає, але початок хоч якийсь буде. Дівчина сходила в душ, але перед тим все таки позбирала скло після Каті, бо не могла вона, коли таке було в кімнаті. І так вічний безлад.

       Закінчивши з прибиранням, Юля сіла за пошуки хоч якоїсь роботи. На вихідні були тільки вакансії офіціантів й бариста у кафе та кур’єрів. Ну вибору великого нема. Прийдеться щось пробувати, тому дівчина подзвонила дізнатись чи актуальна ще вакансія у кафе «Friends». І їй пощастило, на дзвінок швидко відповіли і повідомили, що якщо зручно сьогодні підійти, то Юлю будуть чекати на 15 годину. Так як зараз була тільки 12, часу було достатньо, щоб трішки повчитись, чим дівчина і зайнялась. Прийшло сповіщення на телефон, Юля спочатку не звернула увагу на нього, бо захопилась домашнім завданням. І тільки тоді, коли захотіла поїсти, взяла телефон з собою на кухню. Повідомлення було від компанії «J GROUP».

«Шановна, Юлія. Вітаємо, ви проходите в другий тур. Очікуємо вас на наступне завдання у вівторок на 16:00 год.

З повагою, менеджер по персоналу J GROUP»

       Юля була дуже щаслива, вона пройшла, отже є шанс отримати цю роботу. Аж почала пританцьовувати і якраз під час цього прийшло друге повідомлення. Вона з посмішкою відкрила його, але прочитавши, усмішка одразу зникла з її обличчя. Воно було з невідомого номеру і звучало так :

«Забули попередити, що за кожен тиждень відсотки. Як розумієш, сума збільшиться. Скоро зустрінемся» і в кінці смайл, який сміється.

       Дівчина одразу перехотіла їсти, сіла на підлогу і взялась за голову. Хотілось плакати, але стримувалась як могла. Вона розуміла, що за такий маленький термін не назбирає стільки грошей, ще й ті відсотки. В голові не було жодних ідей, просто пустота. Так задумалась й не замітила як швидко пройшов час. До співбесіди залишалось 20 хвилин, а Юля була незібрана, а добиратись ще приблизно хвилин 15 маршруткою, якщо повезе. Швиденько розчесала волосся, підмалювала вії тушшю, накинула курточку і вибігла з кімнати. Коли спускалась сходами, задзвонив її телефон. Не дивлячись на дисплей, підняла і почула голос Дениса.

- Привіт, ти чим зайнята? – спитав веселим голосом хлопець.

- Привіт, вибач, не можу говорити, спішу на співбесіду, - швидко проговорила Юля і вже хотіла кидати слухавку.

- О, то я вчасно приїхав, зараз під гуртожитком твоїм. Зразу підвезу.

- Ти мій рятівник. Вже біжу, - хоч в чомусь повезе, на машині вона точно встигне вчасно приїхати.

Денис чекав її біля машини, спершись на капот. Коли підійшла, швиденько відкрив їй двері і зрушив з місця. Доїхали до кафе за хвилин 8, хлопець скорочував дорогу, як тільки міг.

- Дуже дякую тобі, допоміг мені. Я би точно не встигла, якби не ти, - і Юля ще хотіла багато чого сказати, але Денис дивився на неї милим поглядом, не міг стримати посмішки.

- Юль, ти запізнюєшся, біжи, а я тебе почекаю тут.

- Ой, точно, - легенько вдарила себе по голові дівчина і побігла в сторону кафе.

       Хлопець дивився їй в слід, думав до чого ж забавна ця дівчина, вона сама напевне не розуміє, як впливає на людей.

       Кафе було гарно оформлено, там дійсно панувала така атмосфера, що з друзями приходити якраз ідеально. Юля підійшла до стійки, де стояла молода дівчина і щось рахувала, але відчувши, що хтось підійшов, підняла голову і сказала:

- Доброго дня! Що будете замовляти?

- Добрий день. Я прийшла на співбесіду, - посміхнулась Юля.

- Почекайте тут, зараз покличу менеджера, - і дівчина обернулась, щоб подзвонити по телефону.

Через кілька хвилин підійшов високий симпатичний хлопець. Він здивовано подивився на дівчину і хитро посміхнувся.

- Доброго дня, ви менеджер? – спитала Юля в цього хлопця.

- Я власник цього закладу, Назар Вікторович, можна просто Назар. Йдіть за мною, поговоримо, - і він показав рукою в сторону кабінету.