Розділ 4.

       Ранок почався з хорошої новини. Прийшла відповідь на резюме, яке Юля надсилала раніше. Це була вакансія перекладача в компанії J GROUP. Її запросили на співбесіду о 12 годині. Тому дівчина вирішила один день в університеті пропустити, бо робота їй була дуже потрібна. Все таки треба за щось жити. Годину потратила на те, щоб прочитати інформацію про компанію, чим займається, наскільки відома на ринку і так далі. В 10 ранку почала збиратись. Вирішила одягнути бежеву блузку, заправлену в чорну спідницю до колін, також туфлі на маленькому каблуку, що вже було незвично для Юлі. Все таки, вона повинна справити гарне враження, щоб її взяли на роботу, бо була точно впевнена, що кандидатів буде багато. А перше на що звертають увагу, це завжди зовнішній вигляд. За годину до співбесіди дівчина вийшла з гуртожитку і десь хвилин 10 чекала на автобус, щоб доїхати до компанії. J GROUP була просто величезних розмірів, сучасна будівля, дуже багато вікон, фасад, засаджений квітами та обвішаний екранами, на яких транслювалась реклама самої компанії і того, що вони створюють. Юля була приємно вражена тільки тим, що назовні, а всередині все було ще краще. Відчуття, ніби попадаєш в інший світ, все в світлих тонах, великий хол, в якому проходило безліч людей, хтось пив каву, хтось просто говорив з колегами, а хтось по телефону. Дівчина одразу захотіла стати частиною цього світу. Підійшла до рецепції, там сиділа симпатична дівчина років 25 десь, вона дружелюбно посміхнулась і спитала: 

- Доброго дня, чим можу допомогти?

- Добрий день, я на співбесіду прийшла, мені сьогодні назначили, - повідомила Юля, а сама вже почала переживати.

- Так, так, є таке. Зачекайте кілька хвилин і зараз вас проведуть, - відповіла працівниця і опустила голову до монітору, показуючи, що вона зробила все, що повинна була.

       Юля встала недалеко від рецепції і, дійсно, за кілька хвилин до неї підійшла жіночка, яка провела на 3 поверх, показавши кабінет, в якому буде співбесіда. Запропонувала сісти та чаю, від чого дівчина не відмовилась. Це була приємна жінка, яка виглядала на 50 років, представилась вона Світланою Миколаївною. Дорогою розповідала, який чудовий в них керівник і як всі його люблять і, що Юлі він також сподобається. Звісно, якщо її приймуть. Бо на співбесіду прийшло близько 20 людей, які чекали своєї черги. Дівчина дуже засмутилась, бо не була впевнена в своїй силах, але настроювала себе так, що в жодному разі не можна показувати, що вона сумнівається в собі.

       В черзі вона була дев’ятою. Співбесіди були швидкими, але для неї той час тягнувся вічність. І коли прийшла її черга, вона вже повністю опанувала себе, не переживала, була впевнена, що гарно справиться. Зайшовши в кабінет, Юля побачила перед собою жінку, яка заповняла якісь папери. Питань було дуже мало, а коли менеджер по персоналу дізналась, що Юля на першому курсі, то трішки скривилась і сказала, що шансів небагато. Але всі будуть мати певне завдання. Троє людей, які найкраще його виконають, перейдуть в другий тур відбору і отримають ще одне, важче завдання, яке дозволить вибрати одного кандидата.

З кабінету Юля вийшла, повна натхнення і бажання творити. Їй було цікаво, який буде перший конкурс. І вона була впевнена в своїх силах.

       Вже в холі на першому поверсі вона почула звук повідомлення, почала шукати його в сумочці, опустивши голову, і, в той момент, хтось штовхнув її в плече і пройшов повз. Вона обернулась подивитись на того, кому місця мало в такому великому холі і побачила тільки чоловічу спину в чорному костюмі.

- Навіть не вибачився, ввічливість нульова, - сама до себе прошепотіла Юля і нарешті витягнула свій телефон.

       Уявлення вона не мала хто міг би написати , але побачила на дисплеї «Денис» і трішки здивувалась, вони ж ніби домовлялись на п’ятницю, а сьогодні тільки четвер. Відкривши повідомлення, вона побачила такий текст:

«Любителько дверей, хочу запропонувати нашу зустріч перенести на сьогодні, чудова погода так і натякає, що потрібно її використовувати, поки є можливість»

        Юля задумалась, в гуртожитку сидіти вона не хотіла, бо з сусідками спільну мову так і не найшла, та й навіть не намагалась. Такі люди їй були нецікаві. Інших справ в неї не було. Тому швидко набрала текст у відповідь:

«Давай, на 18:00 буде добре?»

Відповідь прийшла швидко.

«Для тебе хоч вже»

Юля усміхнулась такому милому повідомленню, хотіла вже щось відписати, та не встигла, бо прийшло нове.

« В 6 чекатиму тебе біля твого гуртожитку»

       Дівчина подивилась на годину, була тільки 13:45, а отже багато часу до зустрічі з Денисом. Тому, не поспішаючи, радісно пішла в сторону свого гуртожитку. Надіялась на те, що не загубиться, все таки місто вона поки що взагалі не знає. Але, з допомогою карти на телефоні, в неї не було жодних проблем, дійшла вона за годину часу. Була трішки змучена, але в хорошому настрої. Піднімаючись сходами, назустріч їй йшла Ліза, дівчина, яка була перша, яку вона побачила тут. Юля широко усміхнулась і голосно сказала «привіт», та у відповідь побачила тільки кивок головою і, взагалі, байдужий погляд, який навіть не ковзнув по ній. Ліза пройшла повз, а Юля не розуміла, чому та така непривітна, чи то може вона тільки з нею так.

        Вирішила над цим довго не думати, бо все таки її чекала зустріч з досить таки симпатичним хлопцем. Правда, вони будуть говорити лише про навчання і спільний проект, та все ж таки. Хлопець не перестає бути хлопцем. Якось так вже склалось, що серйозних стосунків в Юлі ніколи й не було, всього лиш кілька прогулянок, поцілунків, які не подарували омріяних метеликів в животі. І після них дівчина зрозуміла, що це просто видумка про метеликів, щоб романтизувати простий дотик губ. Був один хлопець, з яким вона навіть попробувала зустрічатись, але він поводив себе, як маленька дитина і довго це не протривало. Юля встигла зробити собі обід, завдання на навчання, сходити в душ та почала, не поспішаючи, збиратись на зустріч. Вдягнула зручні джинси, теплий чорний светр та білі кросівки, волосся вирішила залишити розпущеним.