Розділ 3.

        Святослав повернувся в кімнату до хлопців в дивному настрої. Його дівчина, а точніше її поведінка зацікавила, але одночасно і рознервувала.

- Тут в гуртожитку живуть дикі дівчата, - було першим, що сказав Свят, увійшовши до кімнати.

- Що вже сталось? Хтось накинувся на тебе, такого прекрасного, з проханням зайти до неї в кімнату? – весело спитав Діма.

- Як не дивно, навпаки. Заборонила мені курити, а коли я не послухав, то втопила сигарету в моїй ж каві і втекла.

- Ого, здаєш позиції – веселився Назар. – Невже появилась така дівчина, яка змогла тебе попустити? Хоча з тим, як ти зараз виглядаєш, на тебе ніхто б не подивився.

Святослав оглянув себе в дзеркалі і зрозумів, що зовсім на себе не похожий.

- Та якби вона знала хто я, так би не посміла себе поводити, - впевнено проговорив Свят і скинув нарешті з себе окуляри Дмитра.

 Одночасно Діма і Назар переглянулись і сказали в той самий момент:

- Є ідея.

- Яка? – зацікавився хлопець.

- Давай поспоримо, чи ти за місяць влюбиш в себе ту саму дівчину, яка зіпсувала тобі каву? – ідею запропонував Назар, Дмитро ж його підтримав кивками голови.

- Пф, та хоч за тиждень. Ти хоч одну бачив, яка б на мене не повелась? – самовпевненості Святославу точно не позичати.

- Не все так просто. Ти маєш її влюбити в такому вигляді, як ти є зараз, в цих страшних речах і в окулярах, Діма без обід – Діма просто засміявся і підтримав цей спор.

- Ви серйозно? Та я виглядаю зараз просто жахливо, - Свят обурився, але все таки задумався. Це здавалось йому досить забавним, цікаво було б перевірити чи тільки в образі Святослава Воронського, успішного власника компанії, подобається він дівчатам, - окей, я згоден.

- Тепер треба придумати умови спору, - додав своє слово Діма,- може на бажання?  Програєш ти, я з Назаром загадуємо тобі бажання, а якщо програємо ми, то відповідно виконуємо твоє.

- По рукам, – погодився хлопець і усміхнувся. Він вже починав думати, який буде його перший хід, – влюблю в себе цю дівчину і потім зникну як туман, так сказати перетворюсь в красивого лебедя.

- Тільки ти пам’ятаєш ту дівчину, як ти збираєшся її шукати? – почухав голову Назар.

- Думаю вона з цього поверху, бо готувала щось на кухні, хоча готуванням то важко назвати, все згоріло, при тому що це якийсь суп мав бути. Волосся якесь незрозуміле таке, чи то темне чи світле. Думаю, якщо її побачу, то впізнаю. Очі запам’ятав, такі темні, як ніч, - говорив Святослав, згадуючи ще щось з її вигляду, але нічого в голову більше не прийшло.

- Які варіанти, щоб дізнатись хто вона? – спитався вголос Дмитро.

- Тут треба подумати.

        В кімнаті запала тишина, кожен роздумував як дізнатись ім’я дівчини, якій не повезло потрапити в руки трьом любителям спорів.

- О, придумав, можна постукати в кожну кімнату, типу потрібно солі, впевнений, що побачимо її і будемо знати, де живе, а потім в когось розпитаємо хто така, де вчиться і так далі, - Назар поділився цією ідеєю з хлопцями.

- Але не можна, щоб вона бачила Свята. Будемо через відео зв’язок, я буду наводити камеру на дівчат, а ти потім скажеш яка з них, - хлопці загорілись цією ідеєю і одразу ж пішли на пошуки незнайомки.

        В першій кімнаті їм відкрив азіатський хлопець, який погано розумів українську мову і коли вони попросили солі, то він дав їм рулон туалетного паперу. Хлопці вирішили не відмовлятись, лишнім ніколи не буде, і, взявши папір, пішли далі. За наступними дверима їх також чекала невдача і так вони пройшли майже весь поверх. Солі назбирали стільки, що на рік вистачить точно, може і більше. Коли вже майже зневірились в тому плані, з останньої кімнати, яка їм залишалась, вийшла потрібна їм дівчина. Святослав, побачивши її через камеру, одразу впізнав. І не тільки він. Вона швидко йшла до сходів і Назар з Дмитром поспішили за нею.

- Дівчино, стривай, куди так спішиш? – спитався Дмитро. Назар тим часом хитро посміхався.

- Не ваше діло, - Юля продовжила йти, не озираючись. Хлопці подивились одне на одного і за нею далі не пішли, вернулись в кімнату до Святослава, який вже придумував план дій і бажання, яке загадає хлопцям, бо був впевнений в своїй перемозі. 

       Так вони ще трохи поговорили, вирішили завтра розпитати в знайомої, яка знала всіх у гуртожитку, про дівчину і поїхали по домах. Святослав дорогою додому ніяк не міг перестати думати про той спор. Йому в голову прийшла думка  « а якщо я в неї закохаюсь?», але він змахнув головою, ніби відганяючи цю думку.

- Це неможливо, я нікого більше не полюблю. І до того вона взагалі не в моєму смаку, – сам до себе говорив хлопець.

       Наступного дня Юля проспала першу пару, бо в кімнаті, як завжди були щільно закриті штори, а сама дівчина пізно заснула, бо все думала про той телефонний дзвінок і про свою маму. Хоч як сильно не хотілось іти в університет, дівчина розуміла, що їй це потрібно. Тому, зібравшись з силами, дівчина одягнула чорні джинси, білу майку і наверх накинула чорний кардиган. Виглядало просто, але їй подобалось все просте. Так не привертаєш до себе уваги.

       В університеті вона одразу побачила Каріну, яка спілкувалась з високим хлопцем біля чорного байку. Каріна помітила Юлю і покликала до себе.

- Юлічка, познайомся, це Костя, –  Костя просто махнув головою. Одразу вона його поцілувала в щічку і попрощалась з ним.

- Це твій хлопець? – спитала Юля, поки рижоволоса брала її під руку.

- Ні, ти що? Я сьогодні з ним познайомилась. Він такий класний, – замріяно протягнула вона, - і він мене запросив сьогодні на вечірку, ти ж підеш зі мною? – зробила щенячі очі і склала руки разом Каріна.

- Сьогодні ні, бо буду шукати роботу, якось іншим разом, - Каріна ображено піджала губи, але нічого не сказала.

      Сьогодні було у них три пари, так як Юля на першу не потрапила, залишилось відсидіти лише дві. Остання була спільною з 4 курсом. Ще пара не почалась, але дівчата вирішили вже зайняти собі місця. Юля зразу взялась за пошуки роботи, поки перерва і має час, нічого не помічаючи навколо.