Розділ 2.

        Тим часом для когось день тільки починався. На великому ліжку потягнувся високий хлопець, рукою діставши телефон, щоб виключити надоїдливий будильник. Він взагалі не виспався, так як вчора святкували день народження його друга. Озирнувся і подумав, добре, що проснувся сам, бо взагалі не мав бажання ще з кимось зараз говорити. Вчора довго тривало святкування, а сьогодні пора працювати. І хоч йому не було потреби спішити на роботу, бо він директор компанії, та все ж пора вставати. Святослав Воронський був двадцятидворічним хлопцем, який дійшов до цієї посади своєю працею, а не через те, що власником був його батько Ігор Воронський. Компанія займалась створенням комп’ютерних ігор і була дуже успішною. Святослав ще в школі почав цікавитись іграми і роботою свого батька. Він просив, щоб батько брав його з собою в компанію, навчав всього, що знає сам. Згодом хлопець почав пробувати створювати свої ігри і вже на другому курсі навчання він зробив свою першу гру. Батько взяв його на роботу, але починав він з низів, набираючись досвіду і практики. Ігор Воронський помічав, що в нього здібний син, але ніколи його не хвалив, щоб той завжди хотів ставати кращим. І от, кілька місяців тому Святослав очолив компанію, а його батько з спокійною душею пішов на заслужений відпочинок, деколи навідуючись до компанії, щоб дізнатись як справи. Хлопець мав в своєму розпорядженні дуже багато коштів, якими розумно користувався. І звичайно звик жити в розкоші. Квартира його розташована в центрі Києва, купив дві машини, одну швидкісну, а іншу для зручності пересування, багато подорожує, купує тільки брендовий одяг і ніколи ні в чому собі не відмовляє. Від дівчат відбою теж немає, кожна вважає, що повинна познайомитись і пофліртувати з ним. І це не дивно, бо зовнішністю його природа точно наділила. Ріст 185, волосся аж чорне, очі яскраво-зеленого кольору, брови густі й чорні як і волосся, пухлі губи, спортивне тіло. Таке відчуття, що він ідеальний. Хоча Святослав так і вважав, не дарма вся жіноча увага завжди для нього.

       Святослав, який встиг знов задрімати, різко піднявся, коли почув стук в двері. Тільки відчинивши, до кімнати ввалився його найкращий друг Назар.

- Чого тобі треба з самого ранку? – ліниво спитався Святослав і знову ліг на ліжко.

 - Ранок? Вже друга година. Чи не ти вчора казав, що сьогодні ми маємо відвідати нашого старого друга, як повернувся вчора, – Назар поки говорив, одночасно відкрив холодильник  в пошуках їжі, але побачив тільки пустоту, - ти що взагалі не харчуєшся?

- Придумали таку штуку як доставка їжі, не буду ж я сам готовити, коли є така чудо послуга, – брюнет нарешті піднявся з ліжка і пішов в душ.

       Назар сів на диван і писав повідомлення дівчатам, з якими вчора встиг досить тісно познайомитись. В зовнішності він нічим не поступався Святославу, русяве волосся завжди ідеально вкладене, карі великі очі, тіло без жодного недоліку. Та все ж дівчата все одно перевагу надавали Святу, вважаючи його недоступним і якимось таємничим. Назар ж був відкритим та позитивним хлопцем.

         Святослав вийшов з душу, швидко зібрався, одягнув білу сорочку, заправлену в чорні джинси, закотив рукава до ліктя і розстібнув верхні гудзики. Виглядав він дорого і стильно. Назар та Свят сіли в машину і поїхали спочатку в компанію, а потім вже вирішили навідати друга.

Дорогою до компанії Назар згадував події вчорашнього вечора.

- Ти пам’ятаєш яка шикарна брюнеточка біля тебе крутилась весь вечір? Дарма ти її так швидко відшив, можна було б провести весело час, – Назар говорив і одночасно прокручував стрічку новин в інтернеті.

 - Ти ж знаєш, що їм всім потрібно просто мої гроші, вони знають хто я і хочуть це використати в своїх цілях. Тим більше такі, як ця брюнеточка, – Свят скривився і сильно стиснув руль, збільшив швидкість.

- Може пора вже забути те, що було? Не всім дівчатам потрібні твої гроші. Хоча, в цьому я все таки невпевнений, – Назар зрозумів, що зараз краще закрити цю тему, бо його друг вже починає злитись.

- Я забув. Не будемо говорити про це, – після цього всю дорогу до офісу вони їхали мовчки.

       А в університеті Юля сиділа на своїй першій парі в житті і насолоджувалась кожною хвилиною. Здається вона нарешті потрапила туди, де має бути. Оглянула своїх нових одногрупників, ще познайомитись ні з ким не встигла, бо зайшла якраз коли пара вже почалась. Вже як 15 хвилин дівчина уважно слухала викладача, коли в двері постукали і відкрили. Увійшла симпатична дівчина, з яскраво рижим волоссям до поясу, одягнута вона була дуже жіночно: високі каблуки, коротке світле плаття, яке додавало їй ніжності.

- Перший день, а вже запізнюємся, не порядок, – сказав викладач і помахав головою.

- Більше не повториться, може – дівчина усміхнулась і впевнено пішла до місця, де сиділа Юля, – можна? – Юля просто посунулась, забравши свою сумку з вільного місця.

        Дівчина представилась як Каріна і більше нічого не сказала під час пари. Коли ж пара закінчилась, Каріна обернулась до Юлі і сказала:

- Ну що, подружка, йдемо оглядати, що тут цікавого є і, може, якісь красавчики попадуться. – Юля здивувалась такому напору від незнайомої по суті дівчини, але Каріна була така заряджена позитивом, що Юля погодилась, не роздумуючи.

       Вони йшли по університету і розповідали різні історії, жартували, з Каріною дійсно було дуже легко і цікаво. Каріна жила в Києві, з батьками на квартирі, недалеко від навчального закладу, що було зручно. Дівчата так розговорились, що час пройшов дуже швидко. Після закінчення всіх пар, дівчата вийшли на вулицю, прощаючись з деякими одногрупниками і одна з одною. Домовились завтра піти десь прогулятись. Каріна пообіцяла екскурсію Києвом, так як Юля була в Києві перший раз і нічого не знала.

       Юля задоволено прямувала до гуртожитку і планувала сьогодні зайнятись пошуком роботи, бо тих грошей, які вона назбирала надовго не хватить. Зайшла в магазин біля гуртожитку і купила собі морозиво-ріжок, дуже любила вона ванільне, просто жити без нього не могла. Навіть зимою, в найсильніші морози їй не мішало його їсти. Тільки відкривши морозиво, до неї підлетіла оса і почала кружляти навколо. Дівчина боялась таких комах і почала відмахуватись від неї. Один момент, вона сильно смикнула рукою і все морозиво впало на капот машини, яка стояла біля входу, ріжком до верху. Морозиво швидко потекло і Юля почала думати як би то витерти, поки власник не побачив. В той момент недалеко від машини стояли два хлопця, які спостерігали за цією ситуацією. Один з них вже хотів йти розбиратись, бо за свою машину він би вбити міг. Але другий хлопець його зупинив зі словами « чекай, давай подивимось, що вона буде робити», а сам вже сміявся з того всього. Дівчина ж тим часом дістала останню серветку, яка в неї була і почала витирати капот, але зробила тільки ще гірше, більше розмазавши морозиво. Потім подумала, що і так ніхто не бачив і треба втікати з «місця злочину». Але підняла з трави кленовий листок і поклала поверх вимазаного капоту.