РОЗДІЛ 8

Ян

Я помічаю її майже відразу, на першому поверсі клубу. Маленька та швидка, руденька виділяється серед натовпу яскравою плямою, наче полум'яна квітка.

Я бачу, як на неї обертаються наші мої відвідувачі, проводжають жадібними, голодними та захопливими поглядами, намагаюся привернути її увагу, замовляючи щось лише заради того, щоб вона знов до них підійшла.

Бачу, як вона одарює їх привітливими та лагідними, іноді просто ввічливими посмішками, й вони відповідають їй тим самим. Бачу, як якийсь хлопець піднімається зі свого місця та йде за нею, та щось говорить до неї, руденька винувато хитає головою, посміхаючись, а потім він повертається до друзів і ті з реготом штовхають його ліктями. Проте хлопець все одно проводжає її поглядом.

Деякий час я споглядаю за тим, як вона маневрує серед натовпу з повною тацею чарок, й не можу не визнати: вона дійсно дуже спритна і уважна. Навіть ті декілька разів, коли я впевнений, що це станеться, вона не впускає з рук таці, та не проливає жодної чарки, аж поки на неї не налітає якась блондинка у блакитній сукні, та не вибиває тацю з рук.

Руденька міцно тримає тацю, проте чарки розлітаються по підлозі. Частина їх змісту опиняється на її одязі, підлога навколо неї вкрита уламками від чарок.

Коли я бачу на нозі дівчини червону полосу, я на мить втрачаю контроль. Я навіть не пам'ятаю як опинився прямо за нею: розгубленою та приголомшеною. Вона не помічає мене. Блондинка, що підбила її, здається також. Й завдяки цьому я чую частину їх розмови:

— Ти диви яка незграбна офіціантка! — зловтішно посміхаючись, промовляє вона. Ще й зі своїми подружками переглядається, яких я нарешті помічаю. Вони, як і блондинка, скалять зуби на руденьку, а я відчуваю, як починаю закипати зсередини. Мої пальці мимоволі стискаються в кулаки.

— Вона лишила пляму на твоїй сукні! — вищить одна з них, та що у сміхотворній рожевій сукні, дивлячись на блондинку. Та зойкає, та оглядає себе, а потім впивається полум'яним поглядом у руденьку.

— Ти! Ти хоч знаєш скільки вона коштує?! — шипить вона, наступаючи на неї.

Здається мені час втрутитися.

— Скільки? — питаю я, роблячи ще один крок, так, що опиняюся майже впритул до спини руденької. Вона не обертається, проте я майже фізично відчуваю її напругу.

Гадюки зойкають. Вони навряд чи сподівалися на те, що хтось втрутиться у їх мерзотні ігри. Сюрприз, курви. ВІдчуваю зараз мені хтось відповість за напад на Лесю.

— Явно більше, ніж заробляє якась офіціантка! — відказує гадюка  у срібному, а потім, ігноруючи мене, знов гирчить на руденьку: — Як ти збираєшся платити за це, курка тупа?

Це вона даремно. Я відчуваю, як починаю втрачати самовладання.

— Єдина тупа курка тут вбрана у срібну сукню, — крижаним тоном відказую я, змушуючи гадюку завмерти, безглуздо відкривши рота, а потім упиваюся поглядом у блондинку, і повторюю своє питання: — То скільки коштує ця ганчірка?

— Да як ти!.. Хто ти взагалі такий? — пирхає блондинка, перша з тріїці повертаючи собі самовпевнений вигляд, — Йди куди йшов!

— Я — власник цього клубу, — крижаним тоном відказую я, й з задоволенням спостерігаю за тим, як гадюки розгублено переглядаються, — І я бачив, що ви зробили. Можете бути впевнені, мої камери теж, а їх тут чимало.

Мої слова досягають своєї мети. Гадюки принижено прикушують розмальовані губи, й розгублено озираються. Напевно шукають ті самі камери, та бліднуть, щойно знаходять.

— Ну то що? Може самі знайдете вихід? Чи мені покликати охорону? — питаю я, і блондинка, "головна гадюка", ображено пирхає.

— Ходімо, дівчата! Знайдемо краще місце! — голосно каже вона, сподіваючись, що її почує якомога більше відвідувачів, проте  завдяки музиці її ніхто не чує, і гадюки уповзають. Відтоді уся моя увага концентрується на руденькій.

Вона досі стоїть до мене спиною. Тоді я простягаю руку і легенько торкаюся її передпліччя, і вона, нарешті, обертається. Тонкі пальці дівчини з силою стискають порожню тацю, й на мить мені здається, що зараз я побачу сльози у її очах, проте її погляд сповнений рішучості.

— Я відпрацюю, — промовляє вона, — Дозволь мені відпрацювати.

Я навіть не відразу усвідомлюю що руденька має на увазі. З усім цим я геть забув і про розбиті чарки, і про свою обіцянку.

— Ходімо, — насупившись, я беру її за руку і відводжу до свого кабінету, водночас відправляю одного з інших офіціантів прибрати уламки скла, та взяти на себе її замовлення.

Коли двері кабінету відрізають нас від зовнішнього шуму, я змушую руденьку сісти у моє крісло, а потім опускаюся перед нею навпочіпки і обережно беру в руки її праву ногу.

З грудей дівчини виривається рване зітхання, і на мить вона немов застигає, спостерігаючи за мною. Її блакитні очі широко розкриті, але в них немає переляку, тільки легкий подив та інтерес, може ще трохи ніяковість.

Мої пальці ковзають гладенькою шкірою, яка вкривається сиротами. Я бачу як тремтять довгі вії дівчини, і ледь стримую бажання ковзнути пальцями вище, перетнути межу, й побачити як вона відреагує, перевіряю її царапину, та зітхаю.

— На щастя царапина не глибока, проте треба обробити, — кажу я, піднімаючись на ноги, — Сиди, я зараз повернуся.