Один із хранителів роду

Дорога в храм могутнього дракона сягала тисячі сходинок, які необхідно було пройти, щоб потрапити всередину. Всі вони вимощені були з білого каменю, що вночі виблискували в місячному сяйві.

Молода пані Лінь Вей долала довгий шлях аби здійснити свою заповітну мрію. Священні вогні спалахували, варто їй було ступити на чергову сходинку. Легкий прохолодний вітерець і не відчувався нею, однак його явно відчувало жіноче волосся, що розвівалось навсібіч, а бліда шкіра  їхньому світлі здавалась золотою.

Позаду, швидким кроком йшла служниця молодої пані, згорбившись в три рази від страху. Вона не схвалювала витівка своєї пані, бо знала, що це обернеться їм великою бідою.

 Пробудити духів стародавніх драконів, було не найкращою ідеєю для проведення вечора. Однак, юна пані засліплена жагою влади не бажала слухати жодних доводів, ані своєї інтуїції, ані голосу служниці.

У Лінь Вей  була лише одна спроба, щоб викликати дух підступного дракона, покровителя їхнього роду. Срібний повний місяць з’являється лише раз на сорок років, а тому іншого шансу дівчина могла просто не дочекатись.

— Я сподіваюсь ти взяла пахощі? — не повертаючись назад промовила молода господиня, продовжуючи свій шлях.

— Так, молода пані, — вклонилася служниця, трохи відстаючи від дівчини. Вона в невеликій торбинці несла все, що їй пані наказала знайти для ритуалу.

— Добре,  — схвально промовила та, рахуючи сходинки, які вона вже минула. 

Храм дракона вже виднівся перед ними. До нього підійматись залишилось всього сто п’ятдесят вісім сходинок.

 Невеликі соснові дерева нехитрим способом поставали у вигляді чудернацьких фігур, а могутні статуї-охоронці височіли над молодими дівчатами. Прозорі хмари дещо затіняли велич повня, та це не заважало тому окреслювати його володіння.

Лін Вей підняла голову, аби переконатись в тому, що вона вже близько. Дуже скоро дівчина на власні очі побачить одного найвеличніших драконів, які оберігали її рід. Дуже скоро вона укладе з ним угоду.

Діставшись до дамень, головних воріт, незвані гості, цього храму вклонилися, віддаючи шану могутнім драконам.

Величні фігури левів залишалися непорушними, що мало добрий знак, отже ті не проти, аби Лін Вей пройшла в середину.

Внутрішній двір, нейюань, був похмурим, його не освітлювали смолоскипи, для того аби не потривожити сон священних драконів. До цього ще ніхто не наважувався заходити всередину, крім монахів, що доглядали за храмом.

— Молода пані, ви впевнені, що це хороша ідея? — зі страхом, позаду Лін Вей промовила служниця.

— Впевнена, Ней Ней, — твердим голосом відповіла їй дівчина.

Відколи вона вирішила йти шляхом підступності, їй нікуди було повертати назад. Невдовзі батько прийме рішення, і їй потрібно було до цього підготуватись. Брат давно зазіхав на трон, але вона, хоч і старша, але все ж народилась дівчиною, а отже шлях до трону був для неї закритий.

— Храм підступного дракона знаходиться ліворуч від других, внутрішніх воріт, — бурмотіла собі під ніс дівчина, згадуючи карту, яку підглянула у батьковій бібліотеці.

— Моя пані, може краще повернемось назад? — продовжувала скиглити Ней Ней, однак і далі плелась вслід за дівчиною.

— Назад дороги немає, Ней Ней, — Лін Вей, направилась у згаданому напрямку, сподіваючись, що карта була правдивою.

Двері Храму підступного дракона були зачинені, але воно було й не дивно. Багато речей могло завадити сну могутнього дракона, тому люди, шануючи його, берегли дорогоцінний сон.

Відчинивши двері та переступивши поріг, Лін Вей перевела подих, обернулась до своєї служниці, очікуючи побачити в її очах підтримку, але не побачила нічого окрім страху. 

— Дай мені мішечок, — вона протягнула руку служниці, очікуючи, що та протягне затребувані речі. Однак, дівчина не змогла б цього зробити, то дивна сила не впускала її всередину, а тому вона так і продовжила намагатись пройти далі, натикаючись на невидиму перешкоду.

Вона не могла зайти в храм разом з нею, відразу здогадалась Лін Вей. Ней Ней не належала до їхнього роду. Сили дракона досі були сильними, якщо він навіть будучи уві сні захищав своє святилище.

Повернувшись до служниці за межі храму, дівчина схопила мішечок, і знову зайшла всередину, вона не стала пояснювати Ней Ней в чому справа, і чому та не може зайти разом з нею. В неї не було часу на пусті балачки, священна ніч мала здатність закінчуватись. А сонячні промені не допомогли б їй викликати дракона.

Золоте оздоблення храму показувало багатство її роду. Всі предки мусили гідно утримували храм, в іншому випадку дракон міг не оберігати їх… Вона бачила, що батько не шкодував коштів для того, аби дракон спав посеред багатства.

Підійшовши до статуї величного створіння, яке володіло сильною магією, Лін Вей захоплено оглянула її. Здавалося, що дракон був живим і от-от міг поворухнутись. Він зовсім не був схожим на камінь. Лін Вей захотілось доторкнутись до його сріблястої шкіри, що була покрита лусками, але в останню мить зупинила себе.

Вона витягнула з мішечка курильницю, в яку насипала підготовлений порох і обережно розрівняла його, в центр дівчина поставила форму  у вигляді лотоса, улюбленої квітки Чорного підступного дракона.

Запаливши один з країв пелюстки, обережно погасила вогонь аби дим з пахощів поширився по храму. Дівчина дістала з власної кишені пергамент, на якому дбайливою рукою монаха були виведені ієрогліфи, завдяки яким можна було викликати могутнього дракона.

Раптово, крізь темряву дівчина помітила як один за одним почати спалахувати смолоскипи, вона швидко витягла з мішечка декілька фруктів, свіжі квіти лотоса, а також бамбукові палички, для того аби принести дари дракону, як тільки він прокинеться.

Як тільки молитву було проголошено храм ніби затрясло з середини, деінде падали зі стелі поодинокі камінці, а вітер кружляв всередині приміщення, при цьому умудряючись не потушити вогонь.