Глава 10

Надя

Вона не пам’ятала, коли так довго спала та добре виспалась — без сновидінь та переживань. Навіть вже звична ранкова нудота взяла на сьогодні вихідний.

Надя неохоче розплющила очі й поглянула на другу половину ліжка — Мартина поруч не було. Що ж, цієї ночі вона довідалась лише про те, що її чоловік не хропе.

Надя підвелась, поспіхом, бо в кімнаті було відчутно прохолодно, переодягнулась, почистила зуби, умилась, розчесала сплутане за ніч волосся та рушила сходами вниз.

В основній кімнаті Мартина теж не було. Де ж він?

Надя розгублено поглянула навкруги, але вже за п’ять хвилин рипнули двері, і до будиночка увійшов Мартин з дровами у руках. Він окинув її уважним поглядом і промовив:

— Добрий ранок.

— І тобі. Будемо розпалювати піч? — промовила, маскуючи задоволення від погляду, яким на неї зиркнув чоловік.

— Звісно. Я ж обіцяв. Тільки коли? Зараз чи увечері?

Надя замислилась.

— Може краще увечері? Вдень ми могли б погуляти, подихати гірським повітрям.

— Гаразд, тоді увечері. — Мартин поклав дрова біля печі. — Що будеш пити — каву, чай чи какао? Олег… Це увечері він нас сюди впустив. Тож Олег заходив і цікавився, чи вже можна нести сніданок. Я сказав, що зателефоную. Там ще домашня випічка в асортименті.

— Каву, — негайно відповіла Надя, але вже за мить передумала. — Ні, мабуть, какао. Ти випадково не знаєш, чи вагітним можна какао?

— Не знаю. Треба буде вивчити це питання, — розсудливо зауважив Мартин.

— Тож залишається чай. Ну і випічка. У цьому питанні доведеться довіритись Олегу. Хай принесе те, що популярне.

Поки Мартин телефонував Олегові, Надя вийшла з будиночка. Пройшлася стежкою до озера та зупинилась прямо біля води. Густий туман ще не розсіявся й протилежний берег не проглядався, тож здавалось, що перед Надею не озеро, а море.

Надя любила море. Майже щороку там бувала. Лише цього літа не скористалась можливістю поплавати, бо закохалась і завагітніла. Коли тепер туди добереться, невідомо. Адже тепер у неї буде дитина.

Цієї миті її плечі та спину вкрила куртка.

— Подумав, що ти замерзла, — промовив Мартин і випростався поруч. Засунув руки до кишень джинсів. Зосередився на озері.

— Я справді трохи замерзла. Спасибі тобі. — Мартин кивнув. — Знаєш… якось я спочатку про дитину не думала, лише тепер почала замислюватись. Вже навіть цікаво, хлопчик народиться, чи дівчинка, — промовила й замислилась. А якщо Мартину неприємно про таке слухати? Це ж не його дитина. — Нічого, що я про це кажу?

— Все гаразд. Ця дитина тепер наша, тож я відповідаю за неї так само як і ти.

Надя поглянула на нього зі здивуванням та все ще з недовірою. Хіба так буває?

— Гадаєш, ти зможеш її полюбити? — Надю, ну навіщо про це у таку мить? Адже Мартин збирається за кордон. Досить і того, що зараз він з тобою возиться. А ще ж є дівчина, в яку він закоханий. Невідомо, як вона до усього цього поставиться. Не варто втягувати чоловіка у свої клопоти. — Не відповідай, не треба. Ти не мусиш…

— Вірно, я не мушу, — несподівано вимовив Мартин, і у Наді, здавалось, серце впало у живіт. — Але я спробую. — До її очей негайно підкотили сльози. Який же він відповідальний! Комусь дуже з ним пощастить. Мартин теж заслуговує на щастя, а не на ось цю фіктивну брехню. Надя вже й не знала, як закрити тему про дитину, коли її чоловік продовжив: — Вранці я познайомився з нашими сусідами. Це молода пара. Вони запросили нас на обід. Казали щось про барбекю біля їхнього будиночка. Ти як до цього ставишся?

Надя знизала плечима.

— Чому ні? Я не проти.

— Тоді я повідомлю, що ми прийдемо. До речі, в будиночку вже є твій чай і купа різних смаколиків. Я скоро буду.

Надя спостерігала за легкою ходою Мартина, поки він не зник в тумані, і лише потім попрямувала до будиночка. Що б вона робила, якби Мартин не запропонував їй одружитись?

Ой ні, про це краще не думати…

Після сніданку вони пішли прогулятись. Сусіднє селище виявилось зовсім неподалік. Просто з залізничної станції вони добирались практично в темноті, до того ж з протилежного боку, тому й здавалось, що завезли їх десь глибоко в ліс.

Можна було йти дорогою, але Надя та Мартин обрали стежку. Спочатку йшли мовчки, але в якусь мить Наді захотілося побалакати, і вона почала згадувати про їхнє навчання в університеті. Зі щирим здивуванням вона дізналася, що у студентські роки Мартин часто з’являвся на тих самих заходах, де бувала Надя, але вона його там не помічала.

Де були її очі? Чи це Мартин так змінився? Так, він і зараз не супермен. Але доволі симпатичний парубок, а ще розумний, ерудований, вихований, відповідальний… А що? Він їй подобається, і це чудово, бо тепер вимушений шлюб не здаватиметься їй капканом. Симпатія між подружжям — доволі… зручна річ.

У селищі в суботу працював базар, тож вони рушили туди. Не збирались нічого купувати, лише хотіли поглянути на самобутню красу ручних виробів з глини, дерева та ниток, проте Надя таки піддалась на вмовляння милої бабусі та придбала дві пари довгих теплих шкарпеток з овечої вовни. Хай буде на пам’ять…