Глава 8

Весілля поступово добігало кінця. В залі ресторану ще танцювали, їли та сміялись, і, здається, ніхто не звернув увагу на тимчасову відсутність нареченої, а потім і нареченого. Дехто з гостей вже підійшов, щоб попрощатись, бо наступного дня мусив бути на роботі.

Валентина Ґонта терпеливо чекала, коли одна з таких сімейних пар відійде від столика, де сиділа новоспечена сімейна пара. Тобто, зараз там була лише Надя, бо Мартин ще не повернувся.

Де ж він? Надя дуже хвилювалась. Можливо, не варто було залишати чоловіків наодинці? Але ж там була ще Марта Кирилівна, і вона теж не прийшла.

— А де Мартин? — запитала Христина Ґонта, влаштовуючись на його стільці.

— Він… — Що ж сказати? — Він зараз прийде.

— Зрозуміло, — Христина Ґонта торкнулась її руки. — Вибач, дитинко, що весілля вийшло таке… звичайне. Зараз модні усілякі тематичні, а я не дуже в цьому тямлю.

— Ні-ні, все гаразд! — заперечила Надя. — Я й на таке не розраховувала. — І точно не заслужила. — Мені все сподобалось. — Крім Андрія у задньому дворику. Однак тут вона сама винна. — Спасибі вам за все.

— Будь ласка, дитинко. Я ж з радістю. Тоді… Надійко, як ти ставишся до хустки? Тобто, є такий ритуал, коли свекруха…

Надя зморщила носа. Вона таке бачила, але не хотіла зайвої уваги.

— А можна якось без цього?

Христина Ґонта зітхнула.

— Можна. Але букет кинути мусиш. Дехто дуже на це чекає. Гості вже почали розходитись, тож, поки Мартин не повернувся, можемо потішити незаміжніх жінок.

— Або ж налякати, — пробурмотіла Надя й вкотре поглянула на двері.

— І таке можливо, — розсміялась Христина Ґонта. — Тож ходімо ближче до музикантів.

Надя неохоче пішла слідом, усвідомлюючи, що мусить зробити бодай щось.

Щойно вони опинились у потрібному місці, як до них підійшов тамада. Він взяв до рук мікрофон й урочистим та водночас веселим голосом запросив забратись усіх незаміжніх жінок біля стола з десертами.

Це був дуже незручний та водночас кумедний момент. Більшість присутніх без штампа у паспорті не поспішало до десертів, бо здогадувались з якою метою їх туди кличуть. Але ж в залі було багато тих, хто знав про їхній сімейний стан й усіма силами заохочував скористатись моментом.

Врешті-решт під вигуки та сміх в потрібному місті зібралось півтора десятка жінок і дівчат-підлітків, а тамада запросив Надю до дії. Вона повернулась до гостей спиною та під музику кинула букет, а коли розвернулась, то побачила його біля ніг Валентини Антонівни. Гості аплодували та реготали, а завідувачка гастроентерологічного відділення з саркастичною посмішкою похитала головою, підійняла квіти та з гідністю королеви вклонилась гостям.

— Неймовірна жінка, — тихенько констатувала Христина Ґонта, споглядаючи на нову володарку букета. Надя теж так вважала. — Де ти був? — несподівано поцікавилась матуся Мартина, і Надя негайно поглянула в той бік.

— Поруч, — відповів Мартин, але більше нічого не пояснив.

Однак його матуся, здається, не здивувалась такій лаконічній відповіді. Вона поцілувала сина в щоку й промовила:

— Розважайтесь. До речі, Григір сьогодні ночуватиме у нас, тож дім буде у повному вашому розпорядженні. Завтра на роботі вас ніхто не чекає. І ще одне — у найближчі вихідні є можливість полетіти на тиждень на море, або ж поїхати у гори на два дні. Усе вийшло трохи спонтанно, але якщо ви зачекаєте, то можна організувати медовий місяць значно краще…

Надя не витримала й кинулась на шию цій щирій та добрій жінці. Вона так старалась зробити цей день незабутнім!

— Дякую вам. За все.

Христина Ґонта теж обійняла її й навіть схлипнула.

— Я ж від щирого серця, Надійко. То що з медовим місяцем?

Як добре, що Христина Ґонта не знає, що їхній з Мартином шлюб лише фіктивний. Наді зовсім не хотілося розчаровувати цю жінку.

— Мабуть, ми поїдемо в гори. А ти як думаєш? — Надя повернулась до чоловіка.

Той кивнув.

— Гаразд…

Вони мовчки повернулись за свій столик. Надя взяла склянку з водою та зробила ковток.  Потім ще один. Сьогодні вона пила лише воду.

— Ти… як? — поцікавилась Надя, уважно розглядаючи Мартина.

Вона й сама не знала, що шукала, але втішилась, коли нічого незвичного не знайшла.

— Нормально, — відповів Мартин і взяв до рук виделку.

Надя подумала, що коли чоловік не втратив апетит, то це вже непогано.

— Тебе довго не було, і я… хвилювалась, — промовила вона, слідкуючи, як впевнено та водночас елегантно Мартин користується столовим приладдям, як рішуче рухаються його щелепи та вилиці…

— Я трохи провітрився.

Він на неї не дивився, і Надя відчула себе винною, хоча Мартин її ні в чому не звинувачував.

— Я не знала, що він прийде. Я його не кликала… Вибач.

Мартин нарешті повернув до неї голову.