Глава 7

Батьки обрали для весілля своїх дітей найкращий ресторан в місті. Це був не пафосний заклад в мармурі та кришталі, а затишне місце в одному зі старих кварталів міста. Тут було спокійно й затишно, а персонал професійно та мовчки виконував свої обов’язки. Усе це коштувало не такі вже й малі гроші, тож саме цей ресторан зазвичай обирали для своїх святкувань люди, які мали кошти та водночас цінували відсутність зайвої уваги. Надя такому рішенню батьків тільки пораділа.

Щойно вони з Мартином переступили поріг ресторану, залунала музика, а гості, які вже влаштувались за столиками, зустріли молодят оплесками. Мартин взяв Надю за руку та повів до столика. Вона йшла та намагалась всміхатись, а ще подумки переконувала себе, що все гаразд, адже в результаті кожен з них отримає те, що йому зараз потрібне. Що буде потім? Цього ніхто не може знати — навіть ті, хто одружується через велике кохання, або ж заради того, щоб об’єднати капітали.

Щойно молодята опинились за своїм столом, як слово взяли татусі новоспеченого подружжя.

— Сьогодні у нас справжнє свято, — почав промову Василь Ґонта. — Наші діти створили сім’ю.

— Я щасливий, — промовив Григір Блажко, а його очі заблищали. Наді теж захотілося плакати. — Шкода тільки, що Орися цього не бачить.

— Шкода. Я теж щасливий, друже, — підтримав його батько Мартина. — Ми теж, — поглянув він на дружину, і Христина Ґонта кивнула, а ще акуратно промокнула очі хустинкою. — Тож бажаємо нашим дітям довгого щасливого спільного життя.

— А ще багато здорових діточок, — додав Григір Блажко, а потім несподівано вигукнув: — Гірко!

Не те щоб Надя на таке не очікувала, адже це весілля, проте у відповідальну мить її ніби заціпило.

— Надю, — тихо промовив Мартин, обійняв її за талію та повільно й обережно, наче вона — кришталева ваза, повернув до себе. — У нас вийде. Не треба так панікувати.

Вийде? Не панікувати? Як таке можливо, коли на них зосереджені погляди усіх присутніх? Надя теж дивилася б, якби була тут гостею.

Їм нікого не вдасться обдурити, адже поцілунок між закоханими — це особливий акт. Як же вона цілуватиме Мартина? Він же їй зовсім чужий, в кращому випадку — як брат. А братній поцілунок зараз зовсім недоречний.

— Я не настільки впевнена, як ти, — повідомила вона. — Тобто, зовсім не впевнена.

Навкруги гості продовжували чітко та голосно вимовляти «Гірко», а Наді все сильніше хотілося втекти звідси якнайдалі. Вона відчула, наскільки холодні в неї руки, коли Мартин поклав одну її долоню собі на груди. Цей парубок виявився значно сміливішим за неї, або ж більш раціональним.

— Тобі нічого не треба робити. Можеш навіть очі заплющити, — промовив він ледь чутно.

Надя послухалась і заплющила.

Мартин тим часом взяв її за плечі й торкнувся губами її губ. Обережно, навіть лагідно, як зазвичай, не поспішаючи, він зігрів холодні губи дружини своїм теплом. Цей поцілунок не був палким, і агресії в ньому не було, проте й братнім Надя б його не назвала. Що ж, вона теж так зуміє.

Надя трішки розслабилась і відповіла на поцілунок. Вона відчула, як в цю мить ледь помітно сіпнулась чоловіча щелепа, але не надала цьому значення. Вони ж не роботи якісь, а люди.

Врешті-решт Надя відсторонилась, ніяково всміхнулась і пробурмотіла:

— Сподіваюсь, що наш перший бублик не надто глевкий.

Мартин теж несподівано всміхнувся. Надя настільки здивувалась такому рідкісному явищу, що аж придивилась до свого чоловіка уважніше.

Нещодавно він сказав, що вона гарна. Насправді ж, це Мартин виглядав незвично… симпатичним, чи що. А ще вона зрозуміла, що зовні її чоловік дуже схожий на свою матусю. Цікаво, чи тільки зовні.

Лише вигук Василя Гонти примусив Надю відвести погляд від свого чоловіка.

— Щодо поцілунку… Діти, до «відмінно» вам ще вчитись і вчитись, — хихочучи зауважив татусь Мартина, чим викликав нестримний сміх в залі ресторану. — Ставимо вам «задовільно». Свате, як гадаєш?

— Ех, таки глевкий, — тихо зауважила Надя й похитала головою.

— Зате наш, — несподівано додав Мартин, однак Наді ніколи було замислюватись над значенням цієї фрази, бо на черзі було слово її батька.

— Гадаю… — Григір Блажко удав, що замислився. — Треба додати їм плюса як заохочення. Зробімо попуск на честь свята. Навколо забагато свідків.

— Вмовив, — кивнув Василь Ґонта й додав: — А зараз передаємо слово тамаді…

Свято було в розпалі. Ніби все відбувалось спокійно та завдяки розпоряднику навіть весело, однак уважні погляди гостей Надю бентежили. Що, якщо вони зрозуміють, що це весілля — фальшиве? Не допомагало навіть те, що Мартин виявився дуже приємним співрозмовником. Яку б тему Надя не обрала, він багато що про це знав. Такі різносторонні знання викликали повагу та навіть захоплення.

Міркуючи про це, Надя згадала про Соломію та поглянула в її бік. Дівчинка тихенько сиділа біля матусі та майже увесь вечір не відривала погляду від дисплея телефона. Однак вона одразу відчула погляд Наді та підвела голову. Виглядала Соломія насупленою та підозріливою.

Вочевидь, нічого в її ставленні до братової не змінилось, і це Надю чомусь дуже зачіпало. Адже колись ця дівчинка не спускала з неї захопленого погляду.